Нагинатися
Нагина́тися
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках НАГИНАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., Змінювати своє пряме положення на похиле.Тонкий залізний стовп ліхтаря неприродно нахгнувся над ними (Коцюб., II, 1955, 401); НАГИНАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., НАГНУТИСЯ, нуся, нешся, док. Згинаючись, нахилятися. Замфір ходив по винограднику, нагинався, зазирав під кущі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 212); Вже нагинаються дерева під хмарним вітром, як лоза (Володимир Сосюра, Зел. світ, 1949, 113); Кайдашиха нагнулась і тільки що хотіла гордо підняти голову, та з усієї сили лусь тім'ям об одвірок! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 318); Стежка йшла круто вгору. Рубін нагнувся і поліз рачки (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 21). Набирати похилого положення; починати хилитися; нахилятися. Розставив ноги [Денис], у боки узявсь, шапка висока, сірих смушків, з червоним сукняним верхом, набік йому похилилась (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 30); Замки колись добре рубленої хати порозмикалися, стіни почали вивалюватись; стеля захиталася і, похилившись набік, шкереберть полетіла (Панас Мирний, IV, 1955, 332); Хай прапори наші похиляться скрізь І голови журно нагнуться... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 64); Деревина.. здригнулась, на мить злякано завмерла і, зашумівши гіллям, з наростаючим стогоном похилилася вниз, виписуючи памороззю тремтливу дугу (Михайло Стельмах, I, 1962, 73); * Образно. Миколаївський комітет РСДРП у своїй листівці «До всіх робітників і робітниць м. Миколаєва» писав, що «престол російського самодержавства затріщав і похилився» (Історія УРСР, I, 1953, 592); Опускатися, згинаючись, перекошуючись під вагою, натиском чого-небудь, від часу і т. ін. Ой у полі роман-зілля через межу похиляється (Павло Чубинський, V, 1874, 86); [Олеся:] Не змогла на річці і півгодини висидіти: очерета шумлять, виють, лоза гнеться, похиляється і стогне... (Марко Кропивницький, II, 1958, 331); Вниз похилилось високе колосся Й золотом зверху до корня взялося (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 427); Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один вік, похилився над Дніпром вже майже без гілля (Олександр Довженко, I, 1958, 388);