Кобзарь

Кобзарь, -ря́, м. 1) Пѣвецъ, акомпанирующій себѣ на кобзѣ. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. К. ЧР. 259. І про неї добрим людям кобзарі співають. Шевч. 2) Поэтъ. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні. Куліш. 2) КОБЗАР, я, чол. Український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі. Вітер віє-повіває, По полю гуляє. На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає (Тарас Шевченко, I, 1963, 53); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідав з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співав про Морозенка (Марко Вовчок, VI, 1956, 231); В XIX ст. виступило чимало талановитих виконавців дум, серед яких найбільш відомим був кобзар Остап Вересай з Полтавщини (Історія української літератури, I, 1954, 87). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 200. 3) КОБЗАР під такою назвою 1840 у Петербурзі вийшла у друкарні Є. Фішера збірка поезій (8 віршів) Т. Шевченка; вихід К. став точкою відліку нового періоду укр. літератури; Т. Шевченко утвердив укр. мову як літературну; назва К. використовувалась для подальших видань творів Т. Шевченка; за життя поета К. виходив ще 1844, 1860 - у друкарні П. Куліша. "Словопедія. УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)" 4) кобза́р іменник чоловічого роду, істота "Словопедія. Орфографічний словник української мови" 5) КОБЗАР український народний мандрівний співець – музикант (часто сліпий), який виконував свої пісні та думи в супроводі кобзи (бандури). Мистецтво К. набуло розквіту в XVI - XVII ст., коли український народ вів боротьбу за незалежність. До найвідоміших К. належали О.Вересай, П.Носач, Ф.Холодний та ін. "Словопедія. Музичні терміни"

http://t3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTE2Sn6Btxp4sLWlxllYbTzSs1nHy-rjVQ5OYeKvRSJXdq_FGXF2g (зображення)

(Паламаренко Катерина)