Хляти

Хляти, хляну, -неш, гл. 1) Ослабѣвать, обезсилѣвать. І враже так товкли насіння, що у Рутульців хляв і духКотл. Ен. V. 64. 2) Упасть въ безсиліи. А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий. Федьк.

Тлумачення із "Словника української мови"

ХЛЯНУТИ1 і ХЛЯТИ, хляну, хлянеш; мин. ч. хляв і хлянув, ла, ло; недок. 1. Дуже слабнути, худнути від недоїдання; знесилюватися, виснажуватися. - Ми вже так вихарчувались, що їмо самий хліб та цибулю, та й хліба до нового не стане.. Треба хлять, хоч і не хочеш (Н.-Лев., II, 1956, 188); *Образно. Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора! (Сос., І, 1957, 66); Серце хляне від тривоги (Перв., II, 1948, 212); // Зменшуватися в силі, ступені свого вияву. Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у рутульців хляв і дух (Котл., І, 1952, 234); Свідомість меркла. Хляла воля. Мозок терп (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 287).