Іносе
Іно́се, іно́сь, нар. Согласенъ, ладно, хорошо, пусть такъ; разумѣется. Греб. 376. Іно́се! сількісь, як мовляла», Юноні Юпітер сказав. Котл. Ен. VI. 86. «Чи ти підеш на улицю?» Іносе. Борз. у.
Значення в сучасних словниках
Всесвітній словник української мови
ГАРА́ЗД част. (уживається для вираження згоди), ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, ІДЕ́ розм.,СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ] заст., ІНО́СЕ[ІНО́СИ] заст.;СЛА́ВНО розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ХАЙ (НЕХА́Й) [УЖЕ́] ТАК, ХАЙрозм.,НЕХА́Й розм.,НЕХ діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); [Функе:] Ну, добре, згода! Я згоден на цей шлюб (І. Кочерга); - Федір Іванович, вип’ємо! - крикнув Власов. - Іде! (Панас Мирний); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); - Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять. - Іноси! - Низ сказав (І. Котляревський); - Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що Господи! - От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитись (М. Коцюбинський); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський).
