Зятько
Зятько́, -ка, м. Ласк. отъ зять. Укрийсь, зятьку, укрійсь та на негоді не мочись. Грин. III. 498.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках 1. Чоловік дочки. До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Борис Грінченко, II, 1963, 313); Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п'яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 180).
2. Сестрин чоловік. Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Панас Мирний, V, 1955, 338); Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Андрій Головко, I, 1957, 201).
3. Чоловік зовиці. Зять — термін свояцтва, чоловік дочки, сестри, зовиці[1]. Іншими словами, зять — чоловік по відношенню до сім'ї дружини: до її батьків (тестя та тещі), її брата (шурина), її сестри (своячки) і дружини останнього (невістки).
Українське зять походить від прасл. *zętь, спорідненого з лит. žéntas («зять»), латис. znuots («зять», «свояк»), лат. gener («зять», звідки й фр. gendre, рум. ginere), грец. γνωτός («родич», «брат»), санскр. जाति, джаті («рід»), разом з якими виводиться з пра-і.є. *g'ent-, пов'язаного з коренем *g'en- («плодити», «родити», «знати»). Первісно означало — «приймак у роді чи в сім'ї, на відміну від брата й сина — постійних членів родини»[2]. Наявність слов'янського і балтійського [z] ([ʒ]), індійського [d͡ʒ] на місці [g] в інших індоєвропейських мовах пояснюється явищем сатемізації.
Ілюстрації
|
|
Медіа
Див. також
http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9D%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0
