Спиж

Спиж, -жу, м. 1) Бронза, мѣдь, колокольный металлъ. 2) Зарубка, углубленіе, вырубленное въ кускѣ дерева. Шух. І. 87, 93. 3) Раст. Cornus sanguinea L. ЗЮЗО. I. 119.

Сучасні словники

СПИЖ 1, у, чол., діал. Свидина. СПИЖ 2, у, чол., заст. Бронза (у 1 знач.). Дивись: мій [колодязя] простий зруб із дерева старого; Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 292); Чимало тоді золота й срібла накидали городяни в розтоплену мідь, щоб співав цей дзвін любішим голосом, і сам Варфоломей Копистка висипав тоді в киплячий спиж усю свою калитку (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 376); * У порівняннях. — О!.. — хлипав переляканий циган, висмикуючи свою брудну подерту сорочку, з-під якої визирали темні, як спиж, волохаті груди (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 213).

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]