Худібка

Худібка, худібонька, худібочка, -ки, ж. Ум. отъ худоба.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХУДІ́БКА, и, жін. 1. Пестл. до худоба 1. Сіно вигнило, — нічим худібку прогодувати до весни (Іван Франко, I, 1955, 131); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 158); Він [ватаг] серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та рвуть береги, з тихих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки, і під ногами її радо зітхає земля (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 320); Добре сіно цього року! Буде чим годувати худібку (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 383). 2. діал. Зменш.-пестл. до худоба 3.

Ілюстрації

Медіа

}