Мощі

Мо́щі, -щей, ж. мн. Мощи, останки. Ой я ж кажу в саду лежу, аж я в нехворощі, ізсушилась, ізв’ялилась, тілько мої мощі. Нп.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства

МО́ЩІ, е́й, мн. Висохлі, муміфіковані рештки (інколи — окремі кістки) людини, що її церква вважає святою. Взявши хрест із святими мощами, свячену воду і кропило, він рішився слідувати за отцем Спиридоном (Фр., VIII, 1952, 138); Поприкладався [Павло] до всіх мощей [у лаврі], до всіх чудотворних ікон (Вишня, І, 1956, 7); * Образно. — Нічого не їсте, скоро з вас мощі будуть… (Коцюб., І, 1955, 329); * У порівн. Вихудла, як мощі (Барв., Опов.., 1902, 15).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник.

мо́щі — висохлі, муміфіковані рештки (інколи — окремі кістки) людини, яку церква вважає святою; у мовленні набуло образного й переносного значення. Ой я ж кажу — в саду лежу, аж я в нехворощі, ізсушилась, ізв’ялилась, тілько мої мощі (пісня — образно); Поник чоловік, так що лиш мощі стали (І. Франко — став дуже худим).

Вікіпедія

Нетлі́нні мо́щі (мощі, святі мощі) — тіла святих християнської (православної і католицької) церкви, що залишилися після смерті нетлінними — тобто не проявляють ознак гниття і розкладу. З раннього середньовіччя є об'єктами культового вшанування. Часто саме нетлінність була головним аргументом при канонізації святих. При цьому Церква керується спеціальними юридичними процедурами.

Святим мощам у християнській традиції приписують допомогу при зціленні від хвороб, здатність захищати від раптової або насильницької смерті. Саме з метою захисту в Середні Віки практикувалася фрагментація мощей з подальшим їх носінням в нагрудних мощехранильницях або навіть у руків'ї холодної зброї (мечів, шабель тощо).

Між тим, за афонською традицією, якщо тіло померлого не зотліває та на кістках залишається плоть – це вважається, що душа небіжчика недостатньо очистилась від гріхів

Є безліч випадків тілесного нетління серед українських святих. Серед найбільш відомих це нетлінні мощі Святої Ольги (її мертве тіло було виявлене нетлінним за часів Володимира Великого) та Святого Володимира, тіло якого було виявлено нетлінним через декілька століть у 17 столітті.

Святі і блаженні української греко-католицької церкви, тіла яких були віднайдені нетлінними:

Святий Йосафат Блаженна Йосафата Василь Величковський Святі української православної церкви, тіла яких по смерті виявилися нетлінними:

Феодосій Чернігівський Йов Почаївський Амфілохій Почаївський Кукша Одеський Войно-Ясенецький Лука Антоній Печерський Йов Угольський та багато інших

Безліч інших православних святих, найбільш відомі серед яких:

Олександр Свірський Серафим Саровський Констянтин Меркушинський Адріан Ондрусівський Сава Сторожевський Сергій Радонезький Йоан Поммер Серед святих римо-католицької церкви є теж безліч святих, тіла яких були виявлені нетлінними:

Бернадетта Субіру Папа Інокентій XI Папа Пій IX Папа Пій X Альберт Великий Свята Зіта Англійські королі Едмунд та Едвард Святий Казимир, королевич, покровитель молоді у Литві і Польщі Святий Франциск Ксав'єр — єзуїтський місіонер, його нетлінні мощі зберігаються в Гоа в Індії. та багато інших

В Біблії не говориться про зцілення живих людей через торкання до останків праху праведників, а чудо описане з мертвими кістками Єлисея сталося від дотику з мерцем (2 Цар. 13:21). Після такого єдиного випадку, у Священному Писанні немає повчань людям навмисно повторювати що-небудь подібне з тілами спочилих праведників (2 Цар. 23:18)[13] та тим більш їх розчленування[14] для використання як релігійного фетишу[15][16]. Шанування праху померлих, як у Старому Заповіті (1 Сам. 25:1; 1 Цар. 13:31), так і у Новому Заповіті (Мт. 14:12; Дії 8:2), виконувалося з обов'язковим похованням в землю (1 М. 3:19; Екл. 12:7)[17][18].

Явище нетлінності останків релігійних діячів і їх подальше вшанування фіксується також в інших, не пов'язаних з християнством релігійних традиціях — зокрема в індуїзмі та буддизмі — що дозволяє припустити наявність раціональних причин цього явища. Існує багато наукових гіпотез з цього приводу.

Наукою встановлено, що при особливих умовах (сухе повітря, низька температура і т. ін.), в яких не розвиваються гнильні бактерії, останки померлих можуть залишатися нетлінними довгий час.[19] Наприклад, за свідченням археолога і музейника Надії Лінки, у 1931–1933 роках неодноразово проводили мікробіологичний аналіз муміфікованих трупів Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Тоді було встановлено причини муміфікації: а) печери висічено у пісковику, який поглинає вологу; б) температура у печерах була сталою, не більше +8°C; в) мінімальний доступ повітря у час, коли у печерах проводили захоронення (до 17 століття).[20]

Відомо чимало випадків природної муміфікації трупів. Церква це видає за диво: свідоцтво того, що Бог зберігає тіла осіб, які йому догодили. Разом з тим церковники вдавались і до фальсифікацій, видаючи за нетлінні мощі давно зігнилі останки деяких святих, марно приховуючи їх від очей вірян.[19]

Ілюстрації