Згребти

Згребти, -ся. 1. Гребучи чим-небудь, збирати в одне місце, докупи. У присмерку осінньої алеї Згрібають діти каштановий лист (Максим Рильський, I, 1960, 315); Вона знайшла сухої соломи, згребла її в купку під очеретяною стінкою і запалила (Борис Грінченко, I, 1963, 342).

2. Гребучи, загрібаючи, прибирати, скидати звідки-небудь. Шмалій бережно згрібає решту монет зі столу, ретельно зашморгує калитку (Михайло Стельмах, I, 1962, 120); Посаджений восени часник сходить дуже рано, ледве розтане сніг. В цей час треба згребти перегній, солому або торф, що ними був укритий часник (Овочівництво закритого і відкритого ґрунту, 1957, 232); Згрібши із столу крихти, вийшов [Марко] надвір (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 95).

3. тільки док., розм. Швидким рухом узяти, вхопити що-небудь у руку (руки), рукою (руками). От він пірнув на дно [моря], згріб в жменю глини (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 328); Згрібши квиток, кулею вилетів [сержант] на вулицю (Олесь Гончар, Дорога.., 1953, 36); // Міцно схопити, обхопити кого-, що-небудь. Із-за спини в Юхима Шумило виступив і таки щось крикнув громаді. Але Юхим зразу рукою згріб його за плече й турнув з ґанку вниз (Андрій Головко, II, 1957, 309); Верткий, балакучий і дотепний красень згріб худенького Івана в обійми, закружляв ним по хаті (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 13).