Зв’янути
Зміст
Cловник Грінченка
Зв’я́нути, -ну, -неш, гл. Завянуть. Травою зв’яло моє тіло. К. Псал. 230.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗВ'ЯНУТИ, ну, неш, док., розм. Те саме, що зав'янути. Травка зв'яне, травка зсохне Коню вороному; Отрутою вода стане Мені, молодому! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 35); — Вийшла заміж — як за стінку засунулась: змарніла, зв'яла, моя рибочка. А дівчина була — як сонце (Марко Вовчок, I, 1955, 39); На долині холод стане; Як рослина, й серце зв'яне (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 275); Зв'яне краса твоя десь під барканали, Ще доконає зима, І незабаром, покрашена ранами, Згинеш під тином сама (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 105). 1. Стати в'ялим, сухим; засохнути (про рослини). Зв'яла вже та квітка запашна, її нема — сама суха стеблина... (Борис Грінченко, I, 1963, 101); Сховалась осінь у ліси, з дерев спадав лист жовтавий, і вже зів'яли в лузі трави (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 25); [Неофіт-раб:] Квіти в косах ще не зов'яли (Леся Українка, II, 1951, 226).
2. перен. Утратити молодість, красу; змарніти (про людину). Вона зів'яла, зсохла, як билина в спеку, лице зблідло, помарніло, аж зчорніло (Нечуй-Левицький, III, 1956, 163); І пташкам воля, в чистім полі І пташкам весело літать. А я зов'янула в неволі (Тарас Шевченко, II, 1963, 120); // Утратити жвавість, рухливість, бадьорість; зробитися в'ялим, млявим — Такі [як Багрич] не можуть просто жити. Вони мусять діяти, боротись... Інакше занидіють, зів'януть (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 51); Знітився, зів'яв [Федір] під твердим поглядом дівчини. Її короткий наказ позбавив його волі (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 126); Чого так зів'яли його сильні руки і в такій гіркій задумі поникла його голова? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 125); * Образно. Билося серце, хвилювалося почуттям і дожидало своєї любої пори… Та чи то ж дожде? Чи так і зов'яне, як бадилля без дощу од сонця?.. (Панас Мирний, I, 1954, 61); * У порівняннях. Крайнюк притих, наче зів'яв, але сторожко дослухається, жде присуду (Василь Кучер, Голод, 1961, 172).
Словник синонімів
ЗВ'ЯНУТИ,ЗМАРНІ́ТИ (схуднути, виснажитися від горя, туги, хвороби і т. ін.), ПОМАРНІ́ТИ, ОСУ́НУТИСЯ, ПОДА́ТИСЯ, ЗІВ’Я́НУТИ, ЗІВ’Я́ТИ, ПОВ’Я́НУТИ, ЗБЛЯ́КНУТИ, ПОБЛЯ́КНУТИ, ПРИВ’Я́НУТИ, ЗЛИНЯ́ТИ, ПОЛИНЯ́ТИ, ПОЧОРНІ́ТИ, СПОГАНІ́ТИрозм.,ЗАСНИ́ДІТИдіал. - Недок.: марні́ти, осува́тися, подава́тися, в’я́нути, бля́кнути, прив’яда́ти, линя́ти, погані́ти. За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла (І. Нечуй-Левицький); Все поодцвітало, навіть дівчата мов іспали з цвіту, помарніли (Ганна Барвінок); Тільки його понуре лице осунулось і стало, мов земля, очі запали глибоко (І. Франко); Тільки тепер помітив Дмитро, як за останній час подався старий пасічник (М. Стельмах); Марічка зів’яла, споганіла, лице вкрили зморшки, очі позападали (Є. Куртяк); Очі запали, сама зблякла, змарніла дочка (К. Гордієнко); Без жиру й сонця навіки засниділа дитина (В. Бабляк). - Пор. 1. висна́жуватися, ху́днути.
Ілюстрації
|
|
|
