Таємничо

Таємничо, нар. Таинственно. Таємничо у куточку карти роскладала. Млак. 89.

Сучасні словники

ТАЄМНИ́ЧО. Присл. до таємни́чий. Сусана тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапі — та тривожно поглядала на двері (Коцюб., II, 1955, 368); — Цитьте! — таємничо, нишком сказала Женя. Ярошенко осміхнувся, замовк (Вас., І, 1959, 193). 1. Сповнений таємниць (у 2 знач.); загадковий, невивчений. Манив до себе [сад] розкішним холодам, темною зеленню, живим запахом та легесеньким, таємничим шепотом листя (Іван Франко, V, 1951, 342); Настала тиха українська ніч.. — всі речі стали незнайомими, набравши зовсім іншого узагальненого нічного вигляду і почавши жити якимсь окремим таємничим життям (Олександр Довженко, I, 1958, 85); Сиваші, оце гниле таємниче море, не перестають дивувати Дьяконова. Диво природи. Геологічна загадка (Олесь Гончар, II, 1959, 59); // Оповитий таємницею (про людину). Ця розмова.. загострила цікавість до таємничої постаті вченого (Юрій Смолич, I, 1958, 49); В судових документах раз у раз згадується цей таємничий демократ у шкіряному картузі (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 8); // у знач. ім. таємниче, чого, сер. Про що-небудь, сповнене таємниць, загадок.

2. Якого не можна збагнути, зрозуміти, осягнути; потойбічний. Таємнича доля судила Олені опинитись на чужій стороні хутко (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 278); Ввесь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 307); // Який має чудодійну силу, чудодійні властивості; чарівний. Імператори Візантії.. мали численне наймане військо і флот, страхали своїх ворогів таємничим грецьким вогнем (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 144); Вчитель нахиляється до ступи й рукою вигортає звідти жменьки грубо стовченого борошна із таємничого зілля (Михайло Стельмах, I, 1962, 587).

Таємнича сила — про щось загадкове, недоступне людському пізнанню, потойбічне. Первісне людство.. пояснювало явища фізичного світу впливом вищих, таємничих сил (Віссаріон Бєлінський, Вибр. статті, 1948, 95).

3. Який свідчить про наявність таємниці (у 1 знач.); який містить таємницю. — Не забудьте ж, що умовлено, — боком повернувшись до Михайла, таємничим тоном промовив Юлій і подав нам свою холодну долоню (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 35); Натискав [Врангель] пальцем на пелюстки і, коли кулька розкрилася, знов починає уважно розглядати оті таємничі знаки, яких удень так і не розгадав. Що вони мають значити? (Олесь Гончар, II, 1959, 381).

4. рідко. Те саме, що таємний 1. З матір'ю держав він [Ласкаро] раду Таємничую, на мигах, Як би того Атта Троля Приманити і забити (Леся Українка, IV, 1954, 167).

Ілюстрації

Медіа

.

.

.

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 39. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 572. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 39. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 391.