Радий

Радий, -а, -е. Радъ, веселый, довольный. Ввечері було прийде її москаль з роботи, радий та веселий. Левиц. І. 34. Чим хата багата, тим і рада. Чуб. III. 29. Всі вороги раді з того, що нема чумака мого. Чуб. V. 1198. Вада Ганна за пана, та пан не бере. Ном. № 5386. Ум. Раденький, радесенький. Шевч. 2 54. Раденький, що дурненький. Ном. № 12674.

Сучасні словники

РА́ДИЙ, рідше РАД, а, е.

1. Сповнений радості, задоволення з якогось приводу. Вертає він назад у Піски, радий та веселий, що хоч здалека побачив [дівчину] (Панас Мирний, I, 1949, 169); Я такий радий, такий щасливий, що ви всі здорові (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 181); Хлопчик іде зі школи, Радий — одержав п'ять! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 116); // Який виражає радість, задоволення. — Початок добрий, — сказав я, ляскаючи матроса легенько по спині.. Матрос оглянув нас усіх такими радими очима, ніби ми давали йому гетьманські клейноди при світлі рампи (Юрій Яновський, II, 1958, 54); // кому, чому. Який з радістю зустрічає, приймає кого-небудь, радіє з приводу чогось і т. ін. Свекруха рада Олесі, як рідній дитині, не знає, де її посадити, як пожалувати (Марко Вовчок, I, 1955, 27); — А де ж твій картуз? Лап він за голову, — нема картуза. А йому батько тілько оце новий картуз купив, дак воно страх йому раде було (Борис Грінченко, I, 1963, 448); Ранку рад, садовник кишку тягне (Павло Тичина, I, 1957, 231); // у сполуч. із запереч. част. не. Який виражає незадоволення, досаду, каяття, жаль з приводу чого-небудь. Якубович мені заважав. Я його познайомив з моїми хазяями — і сам не рад (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 430). ♦ Дідько (чорт) йому (їй і т. ін.) радий (рад) — хто-небудь неприємний, небажаний, щось неприємне, небажане. Аж як почалася в Європі війна, Стефан дістав на фабриці пороху таку працю, що їй дідько радий (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 14); У народі мовиться: «Гість жаданий — перший день, бажаний — другий, терпимий — на третій, зайвий — на четвертий, а вже десь на п'ятий чи шостий — стає нестерпним, вже чорт йому рад» (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 316); З радою душею див. душа; Нерада коза на торг, та [її] ведуть див. коза; Радий [чи] нерадий; Рад [чи] не рад — мимоволі, хочеш не хочеш. — Веди старий, зараз мою дівку на службу туди, куди свою водив. Дід рад не рад, бере та й веде бабину дівку в той ліс, що свою був відвів (Українські народні казки, легенди.., 1957, 369); Чим багаті, тим і раді див. багатий.

2. з інфін. Який виражає готовність, бажання, згоду що-небудь зробити. Ти.. все робить для неї рад (Іван Котляревський, I, 1952, 246); «Кого ж би тут?» старий дума І просить поради У наймички. А наймичка До царівни б рада Слать старости (Тарас Шевченко, I, 1951, 317); Кожний із нас пілоту Руку потиснуть рад (Микола Гірник, Друзі.., 1953, 60); Тоня розклала свою сумку-аптечку. — Хлопці, води! Хлопці раді старатись: з баклагами до неї (Андрій Головко, I, 1957, 466); — І за того ж грамофона віддав [Максим] Кондрі найкращу рибу. А той і радий обдурити малого: заграє одну пісеньку та й бере собі рибину. — За більші й двічі грав, — уточнює Максим (Михайло Стельмах, I, 1962, 304);

Радий (рад, рада) [вас] бачити — форма привітання при зустрічі з ким-небудь. Режисер одразу скочив з ліжка й простяг руку. — Дуже радий бачити.. Сідайте, будь ласка, знімайте вашу куртку й почувайте себе вільно (Юрій Яновський, II, 1958, 39).

Ілюстрації

Медіа

.

.

.

Див. також

Радій Радій дощу, радій хмарині, Радій, коли росте трава, Коли плететься павутиння, Спішать до музики слова.

Радій світанку, дня узбіччю На віях тихих вечорів, Радій, коли запалять свічі, Міста затінених світів.

Радій, коли земля радіє, Забувши зовсім про земне, Коли кохання сміхом спіє, Радій,коли тебе й мене, В полон хвилин захоплять весни, Вкрадуть у вічності - на мить, А в пам'ять – часу перелесник, Зорею радості влетить…

Іншими мовами

Радий - Glad (англ.), Радий - Heureux (франц.), Радий - Froh (німец.), Радий - うれしい (япон.)

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 39. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 572. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 39. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 391.