Д’але
Д’але, сз. = Але.
Сучасні словники
1, спол. Виражає протиставний зв'язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; та, проте, однак. О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. (Тарас Шевченко, II, 1953, 32); Тепер ми знову над морем і знову наші очі бродять по синій пустелі, але в мене є певність, що вони й там стрітися можуть (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 419); Батькове вирішення вступити в колгосп окрилило його. Правда, доведеться ще подолати наївні материні «умови», але загалом все так хороше й так мудро (Олександр Довженко, I, 1958, 72); // у знач. ім. Нема нічого без д'але (Номис, 1864, № 2447). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 33.Коментарі (0)
2, виг. Виражає здивування, незадоволення. — Та яке там лихо? Кажіть швидше, спати хочу. —Д'але! кому спати, а кому ні! — сказав Уласович (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 156); // ірон. Уживається в значенні, близькому до нічого й казати!. [Служебка:] Ото але! Король пастушку свата, ..чому б мені.. не стати панею? (Леся Українка, II, 1951, 197). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 33.
3, част., рідко. 1. Уживається в значенні, близькому до невже, хіба, з відтінком здивування, сумніву. — А почім груші? — По гривні. — Д'але? (Словник Грінченка). 2. розм. Уживається в підсилювальному значенні; оце, ото. Ійон, ійон же, вража мати! Д'але Еней наш зледащів (Іван Котляревський, I, 1952, 79). 3. діал. Цілком, зовсім. Без мене одного ніхто, але то ніхто.. не міг би під час зими виглянути з хати (Іван Франко, III, 1950, 196).
