Мести

Словник Грінченка

Мести, мету, -те́ш, гл. 1) Мести. Піднялось така хуґа: світу не видно, мете. Рудч. Ск. II. 206. 2) Мести, выметать. Три дні хати не мела, не вмивалася. Чуб.

Сучасні словники

Мести

Мести, мету, метеш; мин. ч. мів, мела, мело; наказ. сп. мети, метім (метімо), метіть; недок.

1. перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати.

Добра дівка — як старости йдуть, тоді мете (Номис, 1864, № 8966);

— Не буду мести твоєї половини сіней та виносити твого сміття, — сказала Мелашка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 328);

Гладкий сторож мів алею старанно, повагом (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 7);

В червоних штанях аксамитних [оксамитних] Матнею улицю мете, Іде козак (Тарас Шевченко, II, 1953, 36);

чим. Волочачи що-небудь по поверхні, здіймати сніг, куряву тощо.

Метучи розкритими полами кожуха іскристий сніг, поволі пішов [Левко] до стайні (Михайло Стельмах, I, 1962, 69).

♦ Мести, як (мов, немов і т. ін.) помелом (мітлою) — знищувати все на своєму шляху.

Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (Іван Котляревський, I, 1952, 197).

2. перех. Піднімаючи в повітря, розвівати, розносити що-небудь (про вітер, бурю тощо).

Не вітер, а буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі (Панас Мирний, III, 1954, 8);

Опадає листя, його метуть вітри (Василь Кучер, Засвітились вогні, 1947, 66);

неперех. Піднімати в повітря часточки пилу, снігу і т. ін., розвівати, розносити їх (про хуртовину, суховій і т. ін.).

Надворі було хуртеча Та метелиця мете; За ворітьми коло вікон сніг горбами наросте (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 187);

Це в степу увостаннє суховії метуть. До щитів розподільних поливальниці йдуть (Шеремет, Дружбою.., 1954, 12);

безос. — Ну й погода! Насилу добралася до вас. Мете — світу божого не видно (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 36).

3. неперех., перен., розм. Швидко прямувати, бігти.

[Карпо:] На, та й мети швидше з хати. (Дає сто рублів і випиха Агапона за поріг) (Марко Кропивницький, II, 1958, 182);

— Бач, як мете [наймит] до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (Михайло Стельмах, I, 1962, 109). Мести

Мести мету, метеш; мин. ч. мів, мела, мело; наказ. сп. мети, метім (метімо), метіть; недок.

1》 перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. чим. Волочачи що-небудь по поверхні, здіймати сніг, куряву тощо. Мести, як (мов, немов і т. ін.) помелом (мітлою) — знищувати все на своєму шляху. 2》 перех. Піднімаючи в повітря, розвівати, розносити що-небудь (про вітер, бурю тощо). неперех. Піднімати в повітря часточки пилу, снігу і т. ін., розвівати, розносити їх (про хуртовину, суховій і т. ін.). безос. 3》 неперех. , перен. , розм. Швидко прямувати, бігти.

Ілюстрації