Дзбанок

Дзбанок, -нку, м. Банкъ. Біда велика в тім; що немає дзбанків для позички, де б можна було у всяку пору без великого клопоту і на малий процент позичать гроші. Осн. 1861. VIII. 89. ДЗБА́НОК, розм. ЖБА́НОК, нка, чол. Те саме, що дзбан. Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом (Максим Рильський, I, 1946, 146); Недаром кажуть, що до часу дзбанок воду носить (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 65); — Харчів покладіть, бо воно ж далина, В мою полотняну торбинку: Червоного жбанок старого вина Та білого хліба скоринку (Леонід Первомайський, II, 1958, 145); * Образно. Візьмеш до саду зайдеш, — А там у дзбанки янтарні Вливає дбайливе сонце Пахучі меди нектарні (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 74); * У порівняннях. Була [баба] сама невеличка, але туга, як полив'яний дзбанок (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 10). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 264.