Оник
О́ник, -ка, м. Нуль. Кон. Ар. 2. Св. Л. 20.
Сучасні словники
1. Сполучає підрядне наслідкове речення з головним; так що. Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться (Іван Котляревський, II, 1953, 5); Надворі лютує зима-лихоманка, А в мене у хаті щебече веснянка, Аж серце радіє (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 249); То Трясило йде, — аж земля гуде (Володимир Сосюра, I, 1957, 369).
2. Виражає протиставний зв'язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; а, а тим часом. Я думала, що спить батько, Аж він умирає (Тарас Шевченко, I, 1951, 535).
3. Сполучає підрядне речення часу з головним; доти... поки, поки. Носив вовк козу, аж і вовка понесли (Номис, 1864, № 4092); Редакція.. журналу.., певне, чекає, аж я пошлю передплату, і через те мені книжок не посилає (Леся Українка, V, 1956, 296); Треба було лиш сердитись і чекати, аж лихо порозносить дітиськів (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 55).
Ілюстрації
Медіа
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 23.