Старшина

Старшина, -ни, ж. соб. 1) Начальство, начальники. Г. Арт. (О. 1861. III. 101). Питала вона всеї старшини: чи не бачили сина сокола? Макс. (1849), 108. Військова старшина порадилась і осадили Немірів облогою. Стор. 2) м. Волостной старшина. ЗОЮР. I. 46. 3) Названіе короля трефъ при игрѣ въ цигана. КС. 1887. VI. 4 66.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СТАРШИ́НА, и, жін., збірн. 1. На Україні і в Росії в XVI—XVIII ст. — керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Поляки завели на Україні панщину, хапали землі вже й за Дніпром у Полтавщині та Чернігівщині, де тільки можна було захопити, загарбували навіть землі вольних козаків і козацької старшини (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 23); Два дужих козаки підхопили попід руки Перехрестика й вивели з човна на моріжок острівия, де вже стояла вся старшина на чолі з Головатим (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 315); Вершники зупинялись біля Каленикового обійстя. Старшина, потоптавшись на снігу, простувала до хати, а козаки грілися на дворі, хто як умів (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 7); В архирейських [архієрейських] покоях, на тій раді, перебувала не тільки старшина, тобто значніші козацькі отамани, а й господарі міста (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 119). ▲ Генеральна старшина див. генеральний; Рада генеральної старшини див. рада. 2. Взагалі привілейована верхівка. Піти лишень подивиться До царя в палати, Що там робиться. — Приходжу: Старшина пузата Стоїть рядом; сопе, хропе, Та понадувалось, Як індики, і на двері Косо поглядало (Тарас Шевченко, I, 1963, 250); Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 43). СТАРШИНА́, и, чол. 1. Старше військове звання сержантського складу Радянської Армії, а також особа, що має це звання. Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна давно вже стала звичною справою (Олесь Гончар, III, 1959, 186); Старшина Чигирин з групою бійців поїхав по дерево для бомбосховищ (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 60); // Старше сержантське звання в міліції. Старшина міліції. 2. Звання молодшого командного складу військово-морського флоту, відповідне сержантові. Трюмний старшина; Палубний старшина. 3. дорев. Виборна особа, що керувала, відала справами якого-небудь колективу. Волость уся в зборі: старшина, писар, староста, судді, соцькі (Панас Мирний, III, 1954, 61); Колись писарем волосним був [Копаниця], а тепер старшиною (Борис Грінченко, II, 1963, 313); Семен повітав війта так ласково, що трохи по руках не цілував. Усе, міркував собі, старшина, знається з панами (Лесь Мартович, Тв., 1954, 107); Висока комісія: волосний старшина, волосний урядник і отець Іоанн, вздрівши на столі покірливу покуту [горілку], без усякого чванства приступили до християнських обов'язків (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 7); // розм. Особа, що займала яку-небудь керівну посаду взагалі; начальник. [Відьма:] Ти не знаєш, Чи є в Туреччині война [війна]? [Циган:] Була колись, тепер нема. Умер найстарший старшина (Тарас Шевченко, II, 1963, 309). 4. дорев. Офіцерський чин у козацьких військах, що відповідав чинові підполковника, а також особа, що мала цей чин. 5. Старший командир — у козацьких військах у XVII—XVIII ст. Старий батько іде рядом, Научав сина: Як у війську пробувати, Старшин шанувати, Товариство поважати, В табор не ховатись (Тарас Шевченко, II, 1963, 335); Попереду всього війська Три старшини виступали (Леся Українка, I, 1951, 375); Другого дня, уже з самого ранку, на Маслів Став почала прибувати козацька старшина.. До хати, низько пригнувшись, увійшов.. старшина в чорній киреї, а коли випростався, мало не дістав головою стелі (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 7).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

СТАРШИ́НА, и, ж., збірн.

1. На Україні і в Росії в XVI-XVIII ст. — керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Поляки завели на Україні панщину, хапали землі вже й за Дніпром у Полтавщині та Чернігівщині, де тільки можна було захопити, загарбували навіть землі вольних козаків і козацької старшини (Н.-Лев., VII, 1966, 23); Два дужих козаки підхопили попід руки Перехрестика й вивели з човна на моріжок острівця, де вже стояла вся старшина на чолі з Головатим (Добр., Очак. розмир, 1965, 315); Вершники зупинялись біля Каленикового обійстя. Старшина, потоптавшись на снігу, простувала до хати, а козаки грілися на дворі, хто як умів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 7); В архирейських [архієрейських] покоях, на тій раді, перебувала не тільки старши́на, тобто значніші козацькі отамани, а й господарі міста (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 119).

∆ Генера́льна старши́на див. генера́льний; Ра́да генера́льної старши́ни див. ра́да.

2. Взагалі привілейована верхівка. Піти лишень подивиться До царя в палати, Що там робиться. — Прихо́джу: Старшина пузата Стоїть рядом; сопе, хропе, Та понадувалось, Як індики, і на двері Косо поглядало (Шевч., І, 1963, 250); Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 43).

СТАРШИНА́, и́, ч. 1. Старше військове звання сержантського складу Радянської Армії, а також особа, що має це звання. Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна давно вже стала звичною справою (Гончар, III, 1959, 186); Старшина Чигирин з групою бійців поїхав по дерево для бомбосховищ (Ткач, Крута хвиля, 1956, 60); // Старше сержантське звання в міліції. Старшина міліції. 2. Звання молодшого командного складу військово-морського флоту, відповідне сержантові. Трюмний старшина; Палубний старшина. 3. дорев. Виборна особа, що керувала, відала справами якого-небудь колективу. Волость уся в зборі: старшина, писар, староста, судді, соцькі (Мирний, III, 1954, 61); Колись писарем волосним був [Копаниця], а тепер старшиною (Гр., II, 1963, 313); Семен повітав війта так ласково, що трохи по руках не цілував. Усе, міркував собі, старшина, знається з панами (Март., Тв., 1954, 107); Висока комісія: волосний старшина, волосний урядник і отець Іоанн, вздрівши на столі покірливу покуту [горілку], без усякого чванства приступили до християнських обов’язків (Ковінька, Кутя.., 1960, 7); // розм. Особа, що займала яку-небудь керівну посаду взагалі; начальник. [Відьма:] Ти не знаєш, Чи є в Туреччині война [війна]? [Циган:] Була колись, тепер нема. Умер найстарший старшина (Шевч., II, 1963, 309). 4. дорев. Офіцерський чин у козацьких військах, що відповідав чинові підполковника, а також особа, що мала цей чин. 5. Старший командир — у козацьких військах у XVII-XVIII ст. Старий батько іде рядом, Научає сина: Як у війську пробувати, Старшин шанувати, Товариство поважати, В табор не ховатись (Шевч., II, 1963, 335); Попереду всього війська Три старшини виступали (Л. Укр., І, 1951, 375); Другого дня, уже з самого ранку, на Маслів Став почала прибувати козацька старшина.. До хати, низько пригнувшись, увійшов.. старшина в чорній киреї, а коли випростався, мало не дістав головою стелі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 7). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 666.

==Ілюстрації==

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Старшина́ — військове звання молодшого командного (унтер-офіцерського) складу в армії багатьох країн. В Україні використовується з 1991 року. У збройних силах СРСР введене постановою ЦВК і РНК СРСР від 22 вересня 1935. У Військово-морських силах званню старшини відповідає звання головний корабельний старшина.