Відчай

Відчай, -чаю, м. Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: пустити на одчай божий, — на одчай душі. На все отважиться, дѣлать, всѣмъ рискуя. Ном. № 2294 и стр. 286, № 2294. [1] ВІ́ДЧАЙ, ю, чол. Почуття сильного душевного болю, безвихідності; розпач. І Настуся знов підвелась і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 255); — Такий мене одчай узяв, що аж серце закам'яніло... (Степан Васильченко, I, 1959, 144); Передсмертний відчай охопив його серце (Юрій Яновський, I, 1958, 222); * У порівняннях. Спів, тривожний, як одчай, оплакував, гукав, будив (Юрій Яновський, V, 1959, 50).