Рінь

Академічний тлумачний словник української мови

1. Крупний пісок, гравій, галька і т. ін. По всій рівнині розкидані намети бранців. Голі діти шукають скойок в ріні та сухого баговиння на паливо (Леся Українка, II, 1951, 129); З горішнього поверху вели двері на величезну веранду, чисто заасфальтовану й посипану рінню (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 51); Демян не колупав баласт під шпалами — земля промерзла надто глибоко, він вигрібав тесаком сипку ринь з-під самої рейки (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 753).

2. Берег або дно річки з крупного піску, гравію, гальки і т. ін. За нею [річкою] на широкій ріні розсілося гарне, велике і порядне село Гошів (Іван Франко, VIII, 1952, 135); Я на руці тій бачив Жили блакитних рік: Волзькі високі хвилі, Дону злотисту ринь (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 227).

• 
•