Шарудіти

Шарудіти, -джу, -диш, гл. Шуршать. А в острішці горобеєчко шарудить. Чуб. V. 640.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

ШАРУДІТИ, джу, диш, недок., чим і без додатка.

1. Видавати слабкий шерех, шелест. У хаті стало тихо. Шаруділи тільки олівці та пера, та лупотіли папери... (Степан Васильченко, I, 1959, 165); Кипариси слухають... І поять ніч пахощами, і пестять ніч вітами своїми, і шарудять тихо-тихо хвоєю (Остап Вишня, I, 1956, 196); Сніг по шибці шарудів... (Павло Тичина, II, 1957, 152); Ледь шарудить під кроком тепла глиця (Володимир Сосюра, Зел. світ, 1949, 39); Тихо-тихо, аби не шарудіти, перегортаю в папці непожовклі сторінки (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 52); // безос. Чує вона, — під столом шарудить і хтось торкає її чоботом в ногу то з одного боку, то з другого (Нечуй-Левицький, III, 1956, 140); // Викликати слабкий шерех, шелест. Тоді ставало знов тихо, під лавками пищали миші, що вже перебирались на зиму до хати, та таргани шаруділи у миснику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 74); Щебетав соловейко, зорі мигали, вітерець пахучий шарудів вишеньками (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 81).

2. розм. Шукати навпомацки, спричиняючи слабкий шерех, шелест. Розглядали шафу з усяким збіжжям, шаруділи й поза шафою, обдивлялися всі куточки (Панас Мирний, IV, 1955, 383); [Савка:] Чую, шамотить щось до воза; підійшло, давай кожуха розкривати. Розкрило кожуха, далі починає лапою шарудіти по виду, поводило по лобі, по губах, по бороді, налапало вуса та як не чкурне од воза, тільки бур'ян зашумів (Степан Васильченко, III, 1960, 61); За хвилину я вже шарудів у шафі (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 40); Брати, пригинаючись, мовчки входять до хати. Старший шарудить рукою по окрайцю комина, одначе зразу ж лає себе: ..дурні думки потягнули до тих часів, коли вдома були сірники (Михайло Стельмах, II, 1962, 73).