Калічений

Калічений, -а, -е. Искалѣченный... Підняв руки калічені до святого Бога. Шевч. 529.

Сучасні словники

КАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Який зазнав каліцтва; покалічений, скалічений. Найшов її [жінку], подивився... I, сивоволосий, Підняв руки калічені До святого бога, Заридав, як та дитина... І простив небогу! (Тарас Шевченко, II, 1963, 129); [Гарасим:] Там їх хур на двадцять буде, і все калічені: у кого руки немає, у кого груди простреляні, у того голова зав'язана (Панас Мирний, V, 1955, 95).
2. Ламаний, неправильний (про мову, слова). Уплило багато часу, і козаки на старості літ., сяк-так балакали каліченою польською мовою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 131); Через деякий час до кімнати увійшов старий, аж почорнілий дід з костуром у руці й, глянувши на Павла, промовив каліченою російською мовою (Василь Кучер, Голод, 1961, 345).

Ілюстрації

Медіа Див. також Українське дієслово. Повне відмінювання Калічений світ - текст пісні Джерела та література Академічний тлумачний словник (1970-1980) Словник української мови: в 11 томах Зовнішні посилання Тлумачення, орфографія