Ковати

Ковати, кую́, -є́ш, гл. = Кува́ти. Ковати, кую́, -є́ш, гл. = Кува́ти. КУВАТИ1, кую, куєш, недок., перех. 1. також без додатка. Б'ючи молотом по металу (переважно розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми. За річкою коваль кує... (Вовчок, І, 1955, 181); Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (Довж., Зач. Десна, 1957, 472); // Обробляючи метал молотом або пресом, виготовляти що-небудь; виковувати (у 1 знач.). Палили багаття вони цілу ніч, Все ясную зброю кували (Л. Укр., І, 1951, 354); Вони мовчки кують у два молоти червоні лемеші та чересла (Гончар, Новели, 1949, 106); * Образно. Один на другого кують Кайдани в серці (Шевч., II, 1953, 289); Кують і нагрівають слово (Ю. Янов., V, 1959, 12).

@ Кувати вухналі (ухналі) зубами, жарт.- цокати зубами від холоду. Загорнувся він у неретку (сіть така), сидить, ухналі зубами кує (Україна.., 1960, 288); Куй залізо, поки (коли) [воно] гаряче - не марнуй даремно часу, дій, поспішай скористатися зі сприятливих обставин. - Не час для рефлексій. Куй залізо, поки гаряче! (Головко, II, 1957, 487); - Куй залізо, поки воно гаряче. Я вже аж десять посилок додому послав (Кол., На фронті.., 1959, 44); Ні кувати, ні молоти - нічого не робити, не вживати ніяких заходів. [Xрапко:] Двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле (Мирний, V, 1955, 130); - Умовлялися з Палазею, що поставиш на штурвал, а сам ні куєш, ні мелеш? (Ю. Янов., II, 1954, 190).

2. Прибивати підкови (коневі); підковувати. На те коня кують, щоб не спотикався (Номис, 1864, № 6025); Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня (Гончар, III, 1959, 78).

3. перен. Створювати що-небудь, досягати чогось наполегливою працею, зусиллями. Сиджу на чужині, Кую свою долю (Рудан., Тв., 1956, 38); Ми щастя нашої планети під стягом Леніна куєм (Сос., Щастя.., 1962, 53); В тилу і на фронті Куєм перемогу!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 183); // Формувати чийсь характер. Країна.. кує З брил людських міцну нову людину... (Рильський, І, 1956, 111).

@ Кувати лихо (лихе) перев. на (проти) кого - підступно діяти проти когось, завдавати комусь горя, лиха. Став чоловік гірким п'яницею. От яке лихо сі шинкарі кують (Барв., Опов.., 1902, 291); [Xрапко:] А як вони [діти] проти мене зле замишляють?.. Коли, приміром, хто на мене лихе кує!.. (Мирний, V, 1955, 162); Кувати речі недобрії, заст. - плести плітки, зводити наклепи. А тим часом вороженьки Чинять свою волю - Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24).

4. у що, чим і без додатка. Те саме, що заковувати 1. Сироту Степана.., Отамана молодого, Турки-яничари ловили.., В кайдани кували (Шевч., II, 1963, 340); Ми не кували других кайданами, Чужої не нищили волі! (Стар., Вибр., 1959, 9); Беруть коваля, кують та ведуть до темниці (Кобр., Вибр., 1954, 179); Тільки пани.. можуть міряти землю залізними ланцюгами.. Це все одно, що матір в кайдани кувати (Стельмах, Хліб.., 1959, 385).

5. рідко. Те саме, що обковувати. У кузні - хлопці-ковалі Вози обковують-кують... (Гірник, Сонце.., 1958, 32); Кувати залізом скриню.

КУВАТИ2, кую, куєш, недок., перех. і неперех. Видавати звуки «куку» (про зозулю). Дзвенить птахів співами ліс І зозуля кує коло кладки (Фр., X, 1954, 12); Кує зозуля, подає голос одуд (Ю. Янов., IV 1959, 249); // перен., нар.-поет. Віщувати (довгі роки, щастя тощо). Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа. Сто літ накувала? (Шевч., І, 1963, 227); Десь кувала ще людям щастя пізня зозуля (Козл., Сонце.., 1957, 89).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації