Сповідь

Сповідь, -ді, ж. Исповѣдь. До сповіді готуюся да все Богу молюся. Мет. 371.

Зміст

1 Вікіпедія
2 Перед сповіддю
3 Під час сповіді
4 Ілюстрації
5 Медіа
6 Див. також
7 Джерела та література
8 Зовнішні посилання

Вікіпедія

Спо́відь — це відкриття своїх гріхів перед Богом у присутності священика, а каяття — це відчуття власної нікчемності і провини перед Господом. Сповідь і каяття — це дві складові примирення з Богом. Господь сам дав владу Своїм учням відпускати гріхи, кажучи: «Що зв'яжете на землі, буде зв'язаним на небі. А що розрішите на землі, буде розрішеним на небі». Як і віра сповідується, і гріхи теж сповідаються. Тобто, щоб посповідатися і отримати відпущення гріхів, треба їх знати, назвати і бажати виправитися. Якщо йдется до першої сповіді, доречно взяти на допомогу духовну літературу (наприклад, «Досвід побудови сповіді» святителя Ігнатія Брянчанінова). Сповідь можна побудувати і за десятьма заповідями. Можна готуватися до сповіді, записуючі гріхи, які ви пригадаєте. Цей запис можна показати або прочитати священику. Не розповідайте зайвих подробиць і не виправдовуйтесь, просто називайте гріхи. Підходячи до сповіді вперше, обов'язково сказати про це. Дійсно, неможливо пригадати все з 7-річного віку. Але якщо ви пригадаєте згодом, про це також можна буде сказати на сповіді. З іншого боку, головним є відчуття провини перед Богом. А Господь милостивий і вибачить навіть забуте або допоможе пригадати, якщо ви будете уважними до власного духовного життя.

Таїнство Сповіді, як і будь-яке інше Таїнство Церкви, вимагає особистої участі в ньому людини. У Таїнстві відбувається безпосередня реальна зустріч з Богом, де Господь — знавець нашого серця, через священика прощає щиро розкаяні гріхи. Сповідь не є формальним перерахуванням своїх гріхів з наступним їх пробаченням. Сповідь — це акт доброї волі, результат усвідомлення власної недосконалості, небажання жити з гріхом, бажання отримати від Бога підтримку, і тільки тоді — пробачення. А можливо це лише за умови щирого і вільного наміру кожної людини. Тому сповідування гріхів за когось, хоча б воно і мало благі наміри, не буде мати сили.

Перед сповіддю

Для того, щоб правильно підготуватися до сповіді, потрібен постійний іспит совісті, а також перебування на самоті для міркування про свої гріхи. Сповідь повинна бути повною, точною, без самовиправдання. Треба спочатку пригадати найбільші гріхи, пристрасті і пороки, з якими треба боротися в першу чергу (наприклад, гордість, марнославство), а також гріхи проти любові, якими є осуд, злість, ворожнеча. Якщо такі гріхи присутні, вони повинні бути предметом постійного покаяння і боротьби. З цієї ж причині перед сповіддю треба примиритися з усіма, прощаючи і просячи пробачення. Господь сказав: «Якщо не будете прощати людям гріха їхнього, то й Отець ваш не простить вам гріхів ваших» (Мф. 6:15). Потрібні молитва, читання духовних книг і піст. Якщо не постуєте у середу, п'ятницю та встановлені Церквою багатоденні пости, а також нерегулярно відвідуєте храм, необхідно перед сповіддю декілька днів (не менше трьох) попостувати. Якщо ви вперше йдете до сповіді, то обов'язково скажіть про це священику, а краще прийдіть на сповідь звечора, коли звершується вечірнє богослужіння. Тоді священик зможе приділити вам більше уваги і часу, а також розповість, як гідно приготуватися до Таїнства Святого Причастя.

Під час сповіді

Під час сповіді важливо уникнути двох крайнощів. Перша — це коли ми буваємо настільки небагатослівними, що за нашою стислістю ховається суть скоєного. Коли узагальнюємо конкретні гріхи, та намагаємося лише формально викласти їх за допомогою широких понять. Тобто коли людина говорить, що согрішила, наприклад, неуважністю, а сказати, що ця неуважність призвела до серйозних проблем інших людей, не вважає потрібним.

З іншого боку, важливо уникати і такої багатослівності, коли людина занадто поглиблюється у незначні подробиці. Господь, Який бачить наше серце, знає наскільки щиро ми каємося. Тому хвилюватися про те, що Йому залишаться невідомі деякі деталі нашого гріха, не потрібно. Сповідь не повинна стати переказом події. Справжнє каяття — це не наші слова. Перш за все — це почуття жалю про скоєне та прагнення до поліпшення свого духовного стану та зовнішньої поведінки. Чи можна на сповіді користуватися записами своїх гріхів?

Як і в багатьох обставинах, що трапляються у житті людини, тут потрібно дотримуватися так званої «золотої середини». З одного боку, треба бути уважним до себе, щоб читання з паперу не формалізувало Таїнства Сповіді. Переписування з книжки і потім перелік гріхів, без жалю та глибокого осмислення їх, не принесе духовного пожитку людині. Часто буває також, що людина, не розмірковуючи, переписує з книжки назви гріхів, а сутності їх не розуміє. І робиться це лише для того, щоб, так би мовити, «про всяк випадок» не залишити гріх не сповіданим. Господь бачить нашу неправду та лукавство і навряд чи таке Покаяння буде заслугою перед Ним та користю для нас. З іншого боку, цілком зрозуміло бажання не забути на сповіді про свої гріхи через хвилювання або погану пам'ять, що буває у похилому віці. У такому випадку припустимо, щоб людина користувалася нотатками своїх гріхів. В обох згаданих ситуаціях не можна забувати про те, що до сповіді потрібно добросовісно готуватися, згадувати гріхи, жити їх подоланням. Коли людина усвідомить гріховність того чи іншого свого вчинку, буде прислуховуватися до своєї совісті, вона завжди пригадає гріх та попросить пробачення за нього перед Богом у Таїнстві Покаяння.

Православна Церква вчить про те, що усвідомлений та розкаяний гріх, через священика прощається людині Самим Господом Ісусом Христом. Для того, щоб отримати відпущення того чи іншого гріха, не залежно від його тяжкості, потрібні дві складові: викривання совісті та усвідомлене згадування гріха на сповіді. Тому, якщо людина дійсно прийшла до сповіді за покликом совісті та отримала відпущення від священика, вона більше не повинна споминати прогрішення в Таїнстві Покаяння. Воно є пробаченим Богом. Але це не означає, що про гріх взагалі можна забути. Спогад про скоєння важких гріхів народжує в душі людини спасительне переживання про власну недосконалість та почуття християнського смирення. Стосовно ж практики сповідування навіть важких гріхів від сповіді до сповіді, то її треба визнати неправильною. Для її спростування слід послатися на слова великого духовного подвижника Ігнатія (Брянчанінова), який говорить, що «коли людина декілька разів кається у одному і тому ж гріху, це є спокусою і невірою у велике Таїнство Сповіді».