Пустиння
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 15:13, 1 листопада 2018; Новик Ірина Михайлівна (обговорення • внесок)
Пусти́ння, -ня, с. Пустырь; пустошь, заброшенная усадьба. Прямо у свою слободу та у свій двір. Як глянув, аж там таке: пустиння! пообвалювалось, скотина реве, голодна. Мнж. 86.
ПУ́СТИНЬ, і, жін., заст.
1. Відлюдне місце, де жив пустельник. Начитався піп удовий, Як святії жили, Як то вони по пустинях Господа молили... (Степан Руданський, Тв., 1959, 184).
2. Невеликий монастир у відлюдній місцевості.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 399.
