Пустісінько
Пустісінько, нар. Совершенно пусто.
ПУСТІ́СІНЬКО, розм. Присл. до пустісінький; // у знач. присудк. сл. У самих шинках пустісінько; шинкар дріма собі на лаві, бо нікогісінько (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 173).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 400.
ПОРОЖНЬО, присудк. сл. Нічим не заповнено, нічого немає. — Скрізь голо, порожньо! Ні на чому очей спинити! Садок тільки що вилазить з землі, а верби в березі над течією ще стримлять, мов позабивані кілки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 82); Бронко нишпорить нервово по кишенях за цигаркою, хоч знає, що там порожньо (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 282); В кімнатах сонячно і майже порожньо, меблів путніх тут спробуй купити (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 95); * Образно. [Аркадій:] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав і заплутався, ти пустоцвітом став, здаля виблискуєш, а всередині — порожньо» (Олександр Корнійчук, I, 1955, 140); // Нікого немає; безлюдно. Порожньо, глухо й холодно в степу. Жодної людської душі (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 279); // розм. Про брак грошей, майна в кого-небудь. [Іван:] Багато ви за цілий вік розхазяї ну вались на чотирьох десятинах? .. Ще доки вкупі жили, то сяк-так перебивалися, а як одділили Юхима, то і в нього неповно, і в нас порожньо... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 44); // перен. Про відчуття самотності або душевної спустошеності. Порожньо стало їй в усім світі.. Нема ради, ні розради, ніколи сонце не світить, ніколи квіти не пахнуть (Гнат Хоткевич, 11, 1966, 90). ♦ Порожньо в голові (розм. у лобі): а) про стан, коли людина не може ні про що думати, ні на чому зосередитися (від горя, втоми і т. ін.). [Олена (здавлює, голову руками):] Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискав кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 491); б) (у когось) нерозумний, нетямущий хто-небудь. Побив мене йолоп за те, що в мене повний лоб, а в нього порожньо у лобі (Володимир Сосюра, II, 1958, 364); Порожньо в серці (на серці, в душі, на душі) — про стан душевної спустошеності, байдужості до всього навколишнього. [Кнур:] Давно вже порожньо в мосму серці, як серед тії пустки (Панас Мирний, V, 1955, 94); Прощально киваю головою товаришам по камері. А на душі — порожньо, в голові гупають важкі молоти: от і все (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 229).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 269.
