Бідка
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 19:02, 8 жовтня 2018; Asriabets.fzfvs18 (обговорення • внесок)
Бідка, -ки, ж. 1) Ум. отъ біда. 2) Телѣжка о двухъ колесахъ. Запріг бідку. Грин. II. 331.
Сучасні словники
Словник української мови академічний тлумачний словник (1970—1980)
БІ́ДКА, и, ж. Зменш. до біда́2. Осавула ледве поспішав за ним маленькою бідкою (Н.-Лев., II, 1956, 204); Микола Іванович — секретар райпарткому, носиться по селах на двоколісній бідці (Коз., Вибр., 1947, 110). Бідка - іменник, жіночий рід, неістота.
Орфографія
Бідка - іменник, жіночий рід, неістота
| ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
|---|---|---|
| Називний | ||
| Приклад | Приклад | Приклад |
| Приклад | Приклад | Приклад |
| Приклад | Приклад | Приклад |
| Приклад | Приклад | Приклад |
