Наболілий

Наболілий, -а, -е. Измученный, много болѣвшій. Тліє під землею твоє наболілеє тіло. Мир. ХРВ. 55.

Сучасні словники

1. Дієпр. акт. мин. ч. до наболіти. Максим мовчки пішов за водою, а вона, стогнучи, силувалася лягти вигідніше на твердій постелі, що давила до кості наболіле тіло (Іван Франко, I, 1955, 185); Замість відповіді, Тетяна в останній раз зітхнула, і вилетіла душа легенькою парою з наболілих грудей (Любов Яновська, I, 1959, 61).

2. у знач. прикм., перев. з сл. серце, душа і т. ін. Який багато пережив, зазнав горя. На лоні матері нашої природи відпочинемо ми наболілим серцем... (Панас Мирний, IV, 1955, 315); Страшне, гарячкове рішення визрівало в її наболілій душі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 121).

3. у знач. прикм., перен. Давно назрілий, який вимагає невідкладного розв'язання. — Ви надзвичайно просто розв'язуєте наболіле питання експлуатаційного цеху (Олесь Донченко, II, 1956, 335); // Який давно турбує, хвилює, вражає. Всі раптом заговорили, захвилювались, кожен висловлював своє наболіле горе (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 100); Хведь викладає свої наболілі думки (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 168); // у знач. ім. наболіле, лого, сер. Те, що найбільше турбує, хвилює, вражає. Токарі Дмитро Снігур, Карпо Пересада і старший майстер вели розмову про наболіле (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 41); У Ганни було своє наболіле. Рідний брат її захряс у пияцтві (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 179).

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]