Завіт
Завіт, -та и -ту, м. Завѣтъ. Єв. Мр. XIV. 24. Ковчег завіта. Чуб. III. 340. А що, доню, пам’ятаєги мій завіт тобі? МВ.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗАВІ́Т, -у, чол.
1. уроч. Заповіт, настанова, порада, побажання, дані наступним поколінням або послідовникам. Поблагословив [господар] її та знов питає: — А що, доню, пам'ятатимеш мій завіт тобі? (Марко Вовчок, I, 1955, 17);
// Звичай, успадкований від давніх часів. А поминки будуть хороші, збираються ж хлопці у гості, Запалять люльки в пожарищі — далекого завіту знак (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 83).
- Ветхий завіт див. ветхий;
- Новий завіт див. новий;
- Ламати завіти — не дотримуватися чого-небудь. Він ламає завіти корану та завдає їй сором перед людьми (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 135).
2. рідко. Обіцянка. — От що, — сказав він [Христі] мнучись, — не забувай свого завіту: мене не стане — помолися за мене! (Панас Мирний, III, 1954, 376). // Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 52.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Завіт, -та и -ту, м. Завѣтъ. Єв. Мр. XIV. 24. Ковчег завіта. Чуб. III. 340. А що, доню, пам’ятаєги мій завіт тобі? МВ.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Скрижалі Завіту або Скрижалі Заповіту (також Таблиці Завіту, від івр. לוּחוֹת הַבְּרִית, лухот а-брит) — дві кам'яні плити, на яких, відповідно Біблії, були викарбовуванні Десять заповідей.
