Забідніти

Забідні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Обѣднѣть. Буває, що бідний забагатіє, а багатий забідніє. Рід Тобілевичів належав колись до багатих і знатних фамілій польської шляхти, але ще десь у другій половині XVIII ст. несподівано забіднів (Стеценко, Життя К.-Карого, 1957, 7); — їх би [коней] можна поставить на ніч під намет коло стайні, — обізвався Антоша. — І дати оброку... не збідніли б од того... — додала Софія Петрівна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 399); — Немає у мене нічого, збіднів я зовсім, розорився (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 10); — Велике діло — одно дерево [вкрали] на всю Синяву. — Тобі, може, й не велике, а наш пан інакше думає. — На одному клені збідніє? (Михайло Стельмах, I, 1962, 88); // на що, чим. Втратити що-небудь, стати бідним, біднішим на щось. На таланти земля наша не збідніла. У нас є велике число безумовно обдарованих молодих композиторів, які мають добру загальну і спеціальну освіту (Мистецтво, 2, 1956, 32). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 441.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації