Важчати

Словник Бориса Грінченка

Важчати, -чаю, -єш, гл. Дѣлаться тяжелѣе, тяжелѣть. Левч. 165.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВАЖЧАТИ, аю, аєш, недок. 1. Набувати більшої ваги, ставати важчим. Чим більше невід тягли, тим він усе важчав (Панас Мирний, I, 1954, 313). 2. Втрачати рухливість, ослаблятися внаслідок утоми, сонливості і т. ін. Голова дальше і дальше важчала, клонилася на груди (Панас Мирний, I, 1954, 196); Сотник Валика відчуває, як важчають його повіки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 28). 3. Ставати труднішим у якомусь відношенні. Здавалося, він жив по правді, вчасно приносив жертви богам.., але ніхто тепер не допомагав, життя важчало, двір убожішав (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 97); Бій важчав (Юрій Яновський, I, 1958, 153); // Проходити, відбуватися і т. ін. з більшим утрудненням, ніж до цього. Помалу ви беретеся все вгору та вгору. І непримітно наче, а натуга гарячить вашу кров, серце стукає дрібніше, зітхання важчає, затинається (Панас Мирний, IV, 1955, 315). 4. перен. Набувати темніших, похмуріших тонів, робитися інтенсивнішим. Темнота важчала, наче самі гори змикалися над головою (Олесь Гончар, I, 1954, 69); Ні вітанням, ані репліками пошепки не порушували ці люди засинання дня під садовими тінями, що густішали й важчали (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 199). ♦ Важчає на душі, безос. — посилюється поганий, гнітючий настрій. — А ну, говори, послухаєм, — щоразу важчає на душі чоловіка. Не дочекався, він такого, як хотілося, помічника (Михайло Стельмах, II, 1962, 345). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 281.

Всесвітній словник української мови

ВА́ЖЧАТИ (ставати важчим), ТЯ́ЖЧАТИ. - Док.: пова́жчати. Заглиблюємося в березовий гай.. Поступово наші кошики важчають (з газети).

Ілюстрації