Ревнивий

Ревнивий, -а, -е. Ревнивый; придирчивый. Чуб. V. 604. Мил. 145. Тільки дав мені Бог да ревнивого мужа. Чуб. V. 565. В мене свекруха ревнива, ще й до ділечка лінива. Чуб. V. 691. {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучастінсть | підрозділ=Іститут філології}}

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках РЕВНИ́ВИЙ, а, е. 1. Схильний до ревнощів (у 1 знач.), охоплений ними. — То любиш? Говори, як на духу, бо я ревнивий. — Дуже! — з почуттям і посміхом говорить молодиця (Михайло Стельмах, I, 1962, 482); Вона не належить до тих ревнивих жінок, що на вечірках, як кліщ, біля чоловіка (Яків Баш, Надія, 1960, 73); // Який виражає ревнощі, сповнений або викликаний ними. Він сидів за столом мовчки, схиливши голову над тарілкою, але пильним і ревнивим поглядом увесь час стежив за своєю дружиною й Карпом (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 42); І відчуття провини перед нею, і цікавість ревнива гнали графа в кімнату дружини (Іван Ле, Наливайко, 1957, 159). 2. розм., рідко. Схильний до заздрощів; заздрісний у чому-небудь. Як і більшість гітлерівських генералів, Веллер був ревнивим в питаннях особистої влади (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 70); // Який виражає заздрість до успіхів іншої людини. В розмовах і суперечках минули останні тренування. Ревнивим поглядом стежили юнаки й дівчата одне за одним (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 377). 3. книжн., рідко. Дуже старанний, ретельний, завзятий; ревний. Ганяють голубів аматори ревниві (Максим Рильський, Мости, 1948, 77); Коли Катерина знову спитала його, про що він думає, відповів голосом ревнивого господаря: — Піду на греблю, довідаюсь, як там (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 448). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 472.

Ілюстрації

• 

  Опис1