Сороковини

Сороковини, -вин, ж. Сороковым день по смерти. Мил. 171. На сороковинах так було, як і на похоронах, тільки панахиду ще й на гробу правили. ЗОЮР. II. 287.

Сучасні словники

СОРОКОВИ́НИ, вин, мн. Сороковий день після чиєї-небудь смерті; поминки в цей день. — От вийдуть сороковини, то й щасти, боже, Харитонові й одружитись і висвятитись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 10); — Нема вже, діду, Михайла Михайловича й на світі: позавчора сороковини справляли (Любов Яновська, I, 1959, 362); Минуть сороковини, він знову сюди принесе і полотно, і теплу, мов живу душу, хлібину (Михайло Стельмах, I, 1962, 183).

Традиції сороковин

Поминки сорокового дня завершують сорокаденний поминальний період і є головною датою приватного поминання; особливо значимі в традиції православних слов'ян. За загальним переконанням, протягом цього періоду душа померлого перебуває на землі, повертається в свій будинок, витає навколо могили, відвідує місця, в яких бував померлий, «ходить по митарства», а в 40-й день остаточно залишає землю ( «три дня в будинку, до дев'яти днів у дворі, до сорока днів - на землі »). Обрядовість всього періоду і останнього дня пов'язана з етапами догляду душі і її проводами, а також з необхідністю запобігти поверненню небіжчика; по поширеним повір'ям, покійники «ходять» і докучають живим насамперед в цей сорокаденний період

У російських за звичаєм протягом сорока днів в будинку померлого на Кутна вікні або на столі стояв «помин» (хліб або млинець і стакан з водою), призначений для померлого і інших «батьків», які прийдуть його поминати; воду кожен день змінювали (стару виливали під кутний кут в будинку або зовні будинку, а під поріг, за двері, у вікно), поруч з помині лежала незажённая свічка (смола.).

У багатьох місцях померлому «стелили ліжечко» на лавці, де він лежав (або на ліжку) - після сороковин ліжко відносили до церкви або віддавали жебракам. Біля вікна в будинку або на вулиці висіло рушник «для утіраніе душі» - після сороковин рушник знімали і відносили до церкви; зовні будинку теж вішали рушник, стрічку або шнурок, яким пов'язували руки і ноги небіжчика; ялинову гілку - «щоб небіжчик міг дізнатися свій будинок», «щоб перехожі поминали його» і т. п .; після сороковин їх відносили на цвинтар або спалювали. Із закінченням сорокаденного періоду в будинку прибирали траурні прикраси, знімали завіси з дзеркал; віддавали жебракам або спалювали одяг померлого. Після сороковин скасовувалися багато заборон, суворо дотримуватися в цей період (наприклад, лягати на ліжко померлого, залишати будинок порожнім і замикати його на замок, іноді гасити світло, чіпати одяг померлого і т. П.); до сороковин не чіпали могилу, її дозволялося оформляти тільки після сорокового дня

Напередодні сороковин топили баню і готували постіль для померлого. На поминки дев'ятого і сорокового дня ходили на кладовище і влаштовували поминальну трапезу будинку для запрошених; в ці дні було прийнято голосити особливо ревно. Приносили до церкви або віддавали жебракам в залежності від можливостей родини бичка, вівцю, міру жита, пироги - «на помин душі». На кладовищі знімали з могили і спалювали вінки, після сороковин не належало виявляти своє горе і тугу за померлим. На Володимирщині в сороковий день пшоно, в якому все сорок днів стояла свічка, висипали на могилу або, проводжаючи душу з дому, виходили через задні ворота, читали молитву особою на захід, виливали воду, що стояла сорок днів, і висипали пшоно. У день сороковин чекали, що небіжчик прийде і постукає у вікно

На Смоленщині напередодні 40-го дня (сороковини, сорокоуст, шість тижнів, шестіни) в будинку покійного відбувалися нічні чування (іноді до ранку), на яких жінки читали молитви, співали духовні вірші, влаштовували поминальний вечерю; зі столу не прибирали; вірили, що померлий останній раз приходить додому; приходять його пом'янути і інші «батьки». На ранок рідні і близькі відправлялися на кладовищі, іноді запрошували тих, хто копав могилу; на могилу стелили скатертину і розставляли частування, подекуди приносили «помин», який протягом сорока днів стояв на вікні або на столі; після закінчення трапези обсипали могилу зерном, запрошували небіжчика і всіх предків на поминальну трапезу в будинок: «Чесні батьки, ходімо вси сьогодні Катину душеньку поминати» .Помінальний обід в будинку був таким же, як в день похорону, і також міг називатися гарячий стіл. Після поминальної трапези прощалися з покійним: вибігали на подвір'я з плачем, кричали «погостюй, погостюй», виносили поминальну їжу, прощалися . У багатьох місцях після обіду відбувався обряд проводів душі (відправлення, проводження): на вулицю виносили стіл або лавку, ставили іконку, «помин», поминали горілкою або квасом; тричі кланялися в сторону цвинтаря, голосили; іноді лавку з помині залишали на вулиці на ніч.

У деяких південноросійських регіонах на сороковини пекли «сходи», за якими душа піднімалася на небо (такі ж сходи пекли на Вознесіння, сороковий день після Великодня); після обіду «проводжали душу». Всі підходили по черзі. Куштували і забирали ложку з собою ». У деяких місцях «після закінчення панахиди будинку всі родичі брали з собою напередодні, млинці, Драч і йшли на перехрестя, де, поклавши три земні поклони, їли млинці і роздавали їх іншим, для чого збиралося багато народу, особливо дітлахів»

Ілюстрації