Дрівця
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:58, 29 жовтня 2018; Asbudnik.fzfvs18 (обговорення • внесок)
Словник Грінченка
Дрівця, -вець, с. мн. Ум. отъ дрова.
Сучасні словники
ДРІВЦЯ́, дрове́ць і дрі́вець, ДРОВЦЯ́, дрове́ць, мн. Пестл. до дро́ва. Менший же братичок дрівця рубає (Чуб., V, 1874, 751); На невістку скаже [мати]: — А внеси, доню, дрівець (Кв.-Осн., II, 1956, 237); Мар’ян кладе дровця у піч, виймає кресало, кремінь і губку (Стельмах, Хліб.., 1959, 183); Вона побігла до хліва, набрала там сухих дровець, почала розпалювати пічку (Шиян, Вибр., 1947, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т
Ілюстрації
|
|
|
x140px |
