Плугарь

Плугарь, -ря́, м. = Плугатарь.

Сучасні словники

ПЛУГАРь, атаря, чол. Той, хто оре землю плугом; орач. Плугатарі з плугами йдуть (Тарас Шевченко, II, 1963, 15); Погукували плугатарі, поганяючи воли в плузі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 111);

// Той, хто працює біля плуга на копальних роботах тощо. Продуктивність [копального] плуга за 8 годин при обслуговуванні агрегату одним трактористом, одним плугатарем і десятьма робітниками, які підбирають саджанці, становить 1,5 га (Садівництво і ягідництво, 1957, 156).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 595.

Ілюстрації