Лунути

Лунути, -ну, -неш, гл. Умереть. Щоб я лунув, коли не правду кажу! НВолын. у. Як іззів я посмоктаної гадюкою полуниці, то трохи не лунув. Я мало не лунула з плачу. НВолын. у. Хоч лунь, а їдь! НВолын. у.

Сучасні словники

ЛУ́НУТИ, ну, неш, недок., діал. Умерти. — Чи ти бач, як наш прикажчик молиться, — за що ж то? Чи щоб пан скоріше лунув, чи ще щоб пожив (Панас Мирний, IV, 1955, 162).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 556.

Ілюстрації

Джерела та література

http://sum.in.ua/s/lunuty