Коріння

Корі́ння, -ня, м. соб. 1) Коренья. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума. В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР. 2) Пряности. Желех. Ум. Коріннячко. Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.

Сучасні словники

=== Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) === 1. Збірн. до корінь

• Буря вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954, 188);
• Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60);
• Корінці деяких рослин використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189);
• — Не буде зараження, — запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Олесь Гончар, III, 1959, 43).

♦ Докопуватися (докопатися) до коріння див. докопуватися; Коріння пускати (пустити) в що, в чому: а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь.

• Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59);

б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо).

• Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 104).

2. Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі.

• Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224);
• М'ясо дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).

Ілюстрації