Бусурмен
Бусурмен и пр. См. Бусурман и пр.
Зміст
Сучасні словники
БУСУРМЕ́Н, а, чол.
1. заст., нар.-поет. Про людину іншої віри (переважно про магометанина). «Ріж! і бий! Катуй невіру бусурмана!» Кричать за муром (Тарас Шевченко, I, 1951, 201); Хто не знає «Мекки», куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу? (Панас Мирний, II, 1954, 106); — Три роки вибув я на каторзі турецькій.. Покалічено тоді мене добре. А надто годували погано бусурмени: цвілими сухарями та смердючою водою (Борис Грінченко, I, 1963, 345); Бусурман ступив, хитаючись, вперед. І впав лицем в шорсткий намет (Микола Бажан, Роки, 1957, 235).
2. Уживається як лайливе слово. — Ходив на той куток, батько посилали до одного чоловіка. Тогобіцькі парубки погнались, ледве втік. От бусурмени! (Марко Кропивницький, II, 1958, 129); — Ванюшко, що ж це ти, бусурмане, цураєшся дядька Ларівона? .. То ти казав, що я тобі за батька рідного був, а це й писати лінуєшся (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 27).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 264.
Ілюстрації
|
|
|
|
