Вартівник
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:42, 4 грудня 2016; Марченко (обговорення • внесок)
Вартівник, -ка
- Сторожъ, караульный, часовой, конвойный. Він був.... економом в с. Л. і вечером пішов на тік подивитись, чи є вартівники. Драг. 58. То певне добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть. Каменец. у. Ум. Вартівничок, вартівниченько. Суть бо в мене два вартівниченьки, будуть вартувати мої кониченьки. Pauli.
- Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь
- Рідко, те саме, що черговий у знач. ім. варто приміщення для вартових
Ілюстрації
|
|
|
|
Див.також
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 294.
ВАРТІВНИ́К, а́, ч., заст. Вартовий. То певне добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.); Прокляті псища збудили вартівника (Фр., II, 1950, 41).
