Снідати

Снідати, -даю, -єш, гл. Завтракать. Ой чи прийде, чи не прийде на вечерю тую, а я мойму миленькому снідати зготую. Нп.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СНІДАТИ, аю, аєш, недок., неперех. і розм. перех. Їсти вранці, з'їдати сніданок. — Ну, снідайте ж, поки овець позгонять. А я тим часом умиюся та зберуся, та й рушимо! (Панас Мирний, I, 1949, 149); Ранок. Віктор з Людмилою снідають (Андрій Головко, I, 1957, 459); // чим. Їсти що-небудь уранці на сніданок. В холодку, під крислатими горіхами.., снідають [робітники], чим хто має (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210); Вітчим з синами сиділи за столом і снідали сухим хлібом з часником (Леся Українка, III, 1952, 562).

Варити (зварити, наварити і т. ін.) снідати — готувати страви на сніданок. — Буди Гаврила і Тимка. Бики у дворі ждуть. — Куди ж це? — заклопоталася хтара. — Я ще й снідати не зварила (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 89); От мати наварила йому снідати. Принесла до берега та й кличе: — Івасику-Телесику, приплинь-бо сюди (Павло Тичина, I, 1957, 151); Давати (дати, подавати, подати і т. ін.) снідати — подавати страви на сніданок. Нічого пану хорунженку робити! Звелів снідати подати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 207); Коли Олена подала снідати і запитала його, як спалося, Дорош, посміхаючись, сказав, що спалося добре (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 108). ♦ [Ніби (як, наче і т. ін.)] не снідав хто — мало сили в кого-небудь; хтось млявий, довго, повільно робить щось. — Отут кладімо [колесо]! — виводячи хлопця з заціпенілості, вказує Тоня місце на межівнику [межнику].. — Та жвавіш повертайсь! Не снідав, чи що? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 34).

Ілюстрації