Ледачий
Ледачий, -а, -е. 1) Лѣнивый; облѣнившійся. Ледачому все важко робити. Туркеня дрімала. Дрімав у харемі ледачий султан. Шевч. 58. Ледача шкапа скрізь припинки має. Ном. № 10848. 2) Дурной, ничтожный, негодный, плохой. Ледача та дівка, що сама себе хвалить. Посл. Ледачому ледача й смерть. Ном. № 7100. З серця беруться ледачі думки. Єв. Мт. XV. 19. Ой чумаче, чумаче, життя твоє ледаче. Рудч. Чп. Добре далеко чуть, а ледаче ще далі. Ном. № 4451. Холодно, вдягнувшись у їдно! Їднаково в двоє, як ледачі обоє. Ном. № 643. Ум. Ледаче́нький. Внизу путній ставок, а через його ледаченький місток. О. 1862. IX. 62.
Зміст
Сучасні словники
ЛЕДА́ЧИЙ, а, е.
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
- 1. Який не любить щось робити, уникає праці, не працює; лінивий (у 1 знач.). Чи найшла Оксана собі уроки чи роботу? — ледача дівчина, не пише мені (Леся Українка, V, 1956, 180); Людина ледача, він мало дбав про заробітки, і, невідомо, як існувала і з чого жила його багатодітна сім'я (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 40);
Образно. Нерушливий і ледачий на вдачу місяць.. раптом ліг, вивернувсь та й заснув (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 12); // у знач. ім. ледачий, чого, чол.; ледача, чої, жін. Те саме, що ледар і ледарка. [Горпина:] Бачила я ледачих, а такої ледащиці, такої нехлюйки за все моє життя бачити не довелося (Вадим Собко, П'єси, 1958, 27); Як відомо, всі ледачі Ждуть легенької удачі (Степан Олійник, Вибр., 1959, 146).
- 2. Сповнений лінощів. Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 81); Їй любо, одрадно було, що син покорився, що він побачив, якого лиха наробив собі, через свою дурну голову та ледачу волю (Панас Мирний, I, 1949, 321); Дні прожив я не ледачі, А придбати не зумів Ані затишку на дачі, Ні коштовних килимів (Терень Масенко, Як пахне земля, 1958, 44);
Образно. Незначний випадок раптово повернув ледачу Ольжину фортуну, поставив її обличчям до життя (Яків Качура, II, 1958, 32).
- 3. перен. Який рухається, тече дуже повільно, мляво. Улітку наша річка обміліла, Пливе собі ліниво, як і всі. Ще ледачіша, як усі (Максим Рильський, I, 1956, 76); А тут Збруч — вузенький рівчачок, що на дні його ледве дзюркоче мирна й ледача водичка (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 143);
// Який відбувається мляво, повільно, зрідка. Навколо мене лунає ледача стрілянина (Іван Багмут, Записки.., 1961, 26).
- 4. перен., зневажл. Про когось поганого або щось погане, ні до чого не придатне. Ледача та дівка, що сама себе хвалить (Номис, 1864, № 7100); — Таку ледачу пам'ять маю, що й не згадаю (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 91); Одначе ледачий дишель не витримав його [господаря] — тріснув, і господар по самий пояс шубовснув у виквацьоване жабами болото (Михайло Стельмах, I, 1962, 101);
// у знач. ім. ледаче, чого, сер. Щось погане. Добре далеко чутно, а ледаче ще далі (Номис, 1864, № 4450). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 467.
Ледачий софізм
Ледачий софізм (ἀργός λόγος) — софізм, сформульований Цицероном у трактаті «Про долю» як аргумент проти фаталізму. Означає байдужість людини до будь-яких активних дій та майбутніх подій, що мають відбутися, а саме невтручання до жодних справ. Ця логічна помилка подібна до хибної дилеми, але має відношення до майбутнього, а не теперішнього часу. Згідно з цим аргументом можна побудувати таке міркування:
- Якщо кандидату до Верховної Ради України призначено стати депутатом, чи то звернеться він до соціологічного опитування, чи то не звернеться, він все одне стане членом парламенту. А що як йому не призначено стати депутатом, чи то звернеться від до соціологічного опитування, чи то не звернеться, все одне не стане депутатом. Бо те й інше — доля. Тому звертатися за допомогою до соціологічних опитувань начебто немає жодного сенсу.
Таким чином, «ледачий софізм» означає, що не слід прикладати жодного зусилля ні до чого — все вирішиться або не вирішиться саме собою.
Працьовитий, Ледачий і Працюватиму (угорська казка)
В невеличкій хатині край убогого села жили собі два брати – Працьовитий та Ледачий. Коли Працьовитий орав, Ледачий вилежувався на печі, коли Працьовитий сіяв, Ледачий спав, коли Працьовитий косив, Ледачий хропів. Важко було Працьовитому з таким помічником господарювати. А Ледачий, хоч працювати не любив, до їжі був вельми охочий. Попоїсти любив усмак і досхочу. А що Працьовитий трудився сам, то жили вони в злиднях. Крім того, Ледачий завжди крадькома від брата брав частку його обіду чи вечері. Якось Працьовитий засмажив гуску. Половину гуски вони з’їли, а другу половину залишили на завтра. Та хіба міг Ледачий спокійно дивитися на смачну печеню? Тільки-но Працьовитий вийшов з хати в сарай по дрова, Ледачий кинувся до ласої страви, відрізав гусячу ніжку і, давлячись, з’їв її. Повернувся Працьовитий і заходився його сварити: – Ненажера ти! Ледацюга! Навіщо з’їв ніжку? Ледачий прикинувся, що нічого не розуміє, й сказав: – В гуски тільки одна нога. Невже ти цього не знаєш? Виглянь-но у вікно – сам побачиш. Виглянули вони разом у вікно й побачили: на березі ставка стоять мокрі гуси – і всі на одній нозі. – Бачиш? Тепер переконався, що я кажу правду? Працьовитий ляснув у долоні та й крикнув: – Гш-ш-ш! Гш-ш-ш! Злякалися гуси, злетіли в повітря, і одразу стало видно, що в них по дві ноги. – В цих гусей, звичайно, по дві ноги! – не відступався Ледачий.– Але на ту гуску, що ми їли, ти не кричав «Гш-ш-ш!» Якби ти й на неї крикнув, то і в неї стало б дві ноги. Махнув рукою Працьовитий – мовляв, шкода витрачати час на пусті балачки! – та й пішов поратися по господарству. На другий день Працьовитий виловив у ставку велику рибину і засмажив її. Пішов до колодязя по воду, а Ледачий тим часом ум’яв всю рибину, залишивши на сковороді тільки хвіст. Працьовитий розгнівався й гукнув: – Дармоїд! Хоч би трішечки залишив мені! Вчора поцупив гусячу ніжку, сьогодні рибину, а завтра що вкрадеш? – І в очі не бачив твоєї рибини! Хіба ти не знаєш, що риба складається тільки з хвоста? Ходімо до ставка – сам переконаєшся. Пішли вони до ставка. А риба саме грала-бавилася. Рибини плавали, звивалися, підплигували в воді так стрімко, що й справді, крім хвоста, годі було щось побачити. – Ну, хіба не правду я казав? – спитав Ледачий. Працьовитий мовчки побіг до хати й невдовзі повернувся з вудлищем. Закинув він вудлище у воду, і за якусь хвилину на гачок спіймалася рибина. – Ну, негіднику, то з чого ж складається риба? – Еге, якби ж ти закинув вудлище на сковорідку, а не в ставок, то побачив би, що з самого хвоста! – відповів Ледачий. Працьовитий вирішив провчити Ледачого. Надвечір, коли Ледачий вилежувався в садку під грушею. Працьовитий ніби тайкома пробрався у сад із залізною коробкою та заступом. Пробув він там довгенько й повернувся із заступом, але без коробки. «Он воно що! – подумав Ледачий.– Він закопав у землю гроші». Полягали вони спати, але жоден не міг склепити очей. Ледачий ледве дочекався півночі, а тоді підвівся, навшпиньках вийшов, узяв заступ та й побіг у сад. Перекопав половину саду, але так і не знайшов залізної коробки. Почав він копати з другого кінця, перекопав другу половину саду – нема коробки. Аж раптом хтось накинув на нього мішок та й ну дубасити палицею по спині! Ледачий зойкав від болю. Ледве виплутався з того мішка і помчав до хати. Поки Ледачий виплутувався з мішка, Працьовитий прибіг назад у хату, ліг у ліжко і вдав, що міцно спить. Ледачий накинувся на Працьовитого: – Хіба ти мені брат?! Отак збиткуватися з мене! Чи ж тобі не соромно?! Працьовитий, протираючи очі, спитав: – Чого ти кричиш? Що сталося? – Ти мене побив палицею! За віщо? Чим я тебе скривдив? – Я тебе побив? Схаменися! Я спав. Це наш сусід Працюватиму вчора нахвалявся побити тебе – от і побив. – Який сусід? Працюватиму? Я такого не знаю. – Ти просто забув. Працюватиму й досі стоїть із палицею в саду, чекає тебе, аби ще раз віддубасити. Це дуже хитрий чоловік, але ми вдвох впораємося з ним. Вийшли вони в сад, але там було тихо і темно, наче очі зав’язали. Ледачий вибігав увесь сад, шукаючи сусіда, але не знайшов його. – Немає тут нікого! – сказав він. – Та ні, він є, тільки сховався–боїться нас. А ми його обдуримо! Погукай його, скажи, що хочеш із ним помиритися. А як вийде зі сховку – ми йому помстимося за кривду. Гукай його! – Працюватиму! – загорлав Ледачий.– Виходь, помирімося! Працюватиму! Виходь, помирімося! – Якби ти кричав таке тоді, коли на тебе накинули мішок,– сказав Працьовитий,– ніхто б тебе не бив. Адже ти можеш і вмієш працювати – за якусь годину перекопав увесь сад! Ледачий нарешті збагнув, у чім річ. Соромно йому стало, що досі жив братовою працею. І він присягнувся, що відтепер не буде лінуватися, а працюватиме не покладаючи рук. Слова його не розійшлися з ділом. Почав він трудитися нарівні з Працьовитим – і відтоді в хаті в них не переводилися смажені гуси, риба та всяке інше добро. Всі сусіди, ба навіть усі люди в селі перестали називати його Ледачим. Всі поважали його за працьовитість і називали Старанним.
Ілюстрації
|
|
|
|
