Опочивати

Опочива́ти, -ваю, -єш, сов. в. опочити, -чию, -єш, гл. Отдыхать, отдохнуть, почивать, почить.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОПОЧИВАТИ, аю, аєш, недок., ОПОЧИТИ, ину, инеш, дієсл. док., заст., ритор. Те саме, що спочивати. День погас, І все почило. Сивий в хату Я собі пішов опочивати (Тарас Шевченко, II, 1963, 265); Після ситого обіду, коли пан ліг опочивати, вони вийшли в садок (Панас Мирний, IV, 1955, 174); Я.., син далекої, незнаної країни, Де скіфів давніх рід навіки опочив (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 122); Спинись, перехожий, Вклонись — це могила, В якій опочив генерал (Платон Воронько, Славен мир, 1950, 92). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 725.

Ілюстрації