Оливо

Оливо, -ва, с. 1) Олово. 2) Карандашъ. Для себе, братики, спишу, ще раз те оливо потрачу. Шевч. 2) Мурава, глазурь, еще не застывшая (для глиняной посуды). Шух. І. 262.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Станум або олово

Станум або олово (Sn від лат. stannum) — хімічний елемент з атомним номером 50 та атомною масою 118,69, що утворює просту речовину, метал олово. В українській хімічній термінології радянського періоду оловом називали як хімічний елемент, так і його просту речовину, тоді як термін «станум», запроваджений в ході реформи хімічної термінології, може вживатися лише стосовно хімічного елемента (але не простої речовини). Давня традиційна назва «цина» (що може стосуватися також і цинку) в українській хімічній літературі радянського й післярадянського періоду практично не вживається.

Походження назви

Латинська назва олова stannum первісно означала сплав срібла зі свинцем, а свого сучасного значення набула у IV ст. до н. е. До цього часу для позначення олова у Давньому Римі уживали слово plumbum album («білий плюмбум», «білий свинець», на відміну від простого, «чорного» свинця — plumbum nigrum). Судячи з всього, римляни вважали олово видозміною свинцю. Stannum походить від раннішої форми stāgnum, походження якого неясне, припускають, що це може бути запозичення з мови доіндоєвропейського населення Італії. Енциклопедичний словник Мейєра пропонує версію походження слова stāgnum з давньокорнської мови (пор. сучасне корнське stean), наводячи за доказ те, що Корнуол був значним постачальником цього металу у перших століттях нашої ери. Малопереконливою є версія, яка пов'язує це слово із санскритським stha («стояти», «стійко триматися») або sthavan («міцно», «стійко»).

Українське слово «олово» походить від праслов'янського olovo, похідними з якого також є біл. волава («олово», «свинець»), рос. олово («олово»). У більшості слов'янських мов похідними від праслов'янського olovo звуть інший метал — свинець (польськ. ołów (від нього походить українське «олівець»), хорв., чеськ. і словац. olovo, болг. і макед. олово, серб. олово/olovo, застаріле українське оливо), а щодо олова уживають інші слова: польськ. cyna, чеськ. і словац. cín, русинське ціна, біл. цына, українське цина, болг. калай, макед. калаj, серб. kalaj/калаj, хорв. kositar, словен. kositer.

Праслов'янське olovo споріднене з литовським alavas («олово») та латиським alva, alvs («олово»), прусським alwis («свинець»), і можливо, з давньоверхньонімецьким ёlо («жовтий»), латинським albus («білий»), грецьким ἀλφός («білий лишай», «проказа»), разом з якими виводиться з праіндоєвропейського h₂élbʰos, álbʰos, albʰós («білий»). Тобто «олово» — «білий метал». Друга версія виводить olovo від праслов'янського liti («лити»), тобто «метал, який відливають». Інші виводять олово від німецького Blei, латинського plumbum та грецького μολυβδος («свинець»), від латинського oleum («олія» — начебто від того, що з олова робився посуд для її зберігання).

Слово «цина» запозичене з німецької мови (через польське cyna). Німецьке Zinn є похідним від прагерманського tiną («олово»), з якого походить також англійське tin.

Ілюстрації