Син

Син, -на, м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. Нп. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку! Як я маю тобі, сину, каже той дід, продавати, то лучче я тобі так дам. Чуб. II. 68. Божий Син. Сынъ Божій І. Христосъ. За кого ж ти роспинався, Христе, Сине Божий? Шевч. Бі́сів, вражий, вразький, чортів син. Чортовъ сынъ (брань). Брешеш, вражий сину! ЗОЮР. І. 76. Гей ви, ляхове, вразькі синове! ік порогу посувайтесь, мені, козакунетязі, на покуті місце попускайте! ЗОЮР. І. 205. Песький, сучий син. Сукинъ сынъ. Я сучий син, коли отце не він. Греб. 390. Таки́й-сяки́й син. Бранное выраженіе, которымъ, для приличія, замѣняются болѣе ругательные эпитеты. А ти вже закозакувався, сякийтакий сину. ЗОЮР. І. 154. Який син! Кой чортъ. Се ж Ничипір кажучи, брехав: який син у його і крапля була в господі. Кв. Злий з сина.... Злий з сина був старий дундук. Котл. Ен. III. 33. Ум. Синок, синко, синонько, сино́чок, си́нчичок. Грин. III. 692. Пятий синко ще й Пилипко. Рудч. Ск. І. 28. Один синчичок, як одинчичок. Чуб. III. 273.

Сучасні словники

СИН, а, чол.

1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Тарас Шевченко, I, 1963, 227); [Іван:] І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (Марко Кропивницький, I, 1958, 83); Захоплений прикладом батька, син і собі почав студіювати підручники з хімії й допомагати батькові в дослідах (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 221);

// Ласкаве звертання батьків до сина. — Що се задумався, сину? — спитаю (Марко Вовчок, I, 1955, 274); — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302); — Сину, — обізвалась Наумиха, — не сумуй, не гризись... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124);

// перев. мн., у сполуч. із сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Обводить очима Дем'ян Петрович присутніх, вихваляючись, як завжди, своїми синами-свколами (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 445); — Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити (Юрій Яновський, II, 1958, 11); Схилитись на плече І думати, що поруч Ще стільки літ іти, Ростить синів-орлів (Любов Забашта, Вибр., 1958, 32).

2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (Тарас Шевченко, I, 1963, 142); Ішли сини з села і міста, На заклик Леніна — у бій (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 27).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика. — Посидь же, сину, тут, а я зараз, — сказав дід, — потюпав у курінь і зачинивсь (Панас Мирний, I, 1954, 280); — Добрий вечір, дідусю, — каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Гнат Хоткевич, I, 1966, 94); Старі солдати звали його сином, А ми, молодші, просто Петрусем. Йому було неповних двадцять років (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 31).

4. перен., розм., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків. Мені рекомендують Паву [собаку], поважну матрону, і її другого сина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226).

5. заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану. [Єпископ:] Не трать одваги, сину, сповідайся з гріха таємного (Леся Українка, II, 1951, 501); — Сину мій, — відповів наляканий бонза, — завше в таких божках є найцінніша річ усього нашого життя (Юрій Яновський, III, 1958, 55).

6. з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану. Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (Іван Франко, VI, 1951, 20); [Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (Марко Кропивницький, II 1958, 45); — Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Газдівський син (Гнат Хоткевич, II, 1966, 51).

7. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності. Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Я — син Країни Рад, що і мечем, і словом Разить і тне катів з розмаху, до кісток (Максим Рильський, II, 1960, 188); Руку ту, що ще ні разу не схибила в смертельній грі, я тисну синові Донбасу під рев крицевий угорі... (Володимир Сосюра, II, 1958, 304); Хай живе в віках великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко! (Олександр Корнійчук, Разом із життям, 1950, 28); Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець! (Терень Масенко, Роман.., 1970, 233); Неслись, як вихор під час бурі, На бій в однім строю Хмельницького орли І Дону тихого сини похмурі (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 24);

// Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв'язана з ким-, чим-небудь. — Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 154); — Син комсомолу України, його не зраджу я ніде (Володимир Сосюра, II, 1958, 486); — Я — син, — гримлять врочисті голоси, — Син трудового славного народу (Микола Бажан, Вибр., 1940, 95); В боях за Вітчизну відзначився він, Він Леніна учень, він Партії син (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 23); Людство завжди пам'ятатиме, що першими проникли в космос славні сини великої ленінської партії Юрій Гагарін і Герман Титов (Комуніст України, 9, 1961, 8);

// перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки. Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Максим Рильський, II, 1960, 181); Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки (Володимир Сосюра, II, 1958, 478);

// Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін. Поет насамперед — людина, потім громадянин своєї землі, син свого часу (Віссаріон Бєлінський, Вибр. статті, 1948, 365); Ми — правди і щастя солдати, сім'ї трудової сини (Володимир Сосюра, Поезії, 1950, 8);

// Поборник, служитель, представник чогось. Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Тарас Шевченко, I, 1963, 262); [Єпископ:] Геть, відійди від мене, сине тьми! (Леся Українка, II, 1951, 237); Кожен там [у Москві] рідний, хто вольності син, Громом лунав народу там слово (Максим Рильський, II, 1960, 177).

♦ Син природи — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навиків, близька до природи. Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір'ю посполу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 24).

Ілюстрації

Джерела та література

1) Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 178.