Длубати
Длубати, -баю, -єш, гл. 1) Ковырять. Чого ти все в носі длубаєш? 2) = Длубатися 2.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980):
ДЛУБАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм.
1. Роблячи в чомусь невеликі ямки, заглибини, відколупуючи частинки чого-небудь, руйнувати його поверхню. Матрос іноді зсовував брови і починав неспокійно длубати ще вогку глину Альошиного житла (Іван Микитенко, II, 1957, 257); Орися.. попросила не колупати ножиками столів, не писати на стінах, не псувати підвіконня, не длубати кору на деревах (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 231).
2. Те саме, що колупати 2. — Мама тобі не спекли [пиріжків], — відказує йому дівчинка. — Чому? — допитується Андрійко. — Бо ти к’ївий чойт, — длубаючи в носі, протягує найменше (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 441).
Український тлумачний словник: ДЛУБАТИ-аю, -аєш, недок., перех. і неперех., розм.
1) Роблячи в чомусь невеликі ямки, заглибини, відколупуючи частинки чого-небудь, руйнувати його поверхню.
2) Те саме, що колупати 2).
Інші словники:
Длубати — дієслово недоконаного виду розм … Орфографічний словник української мови
Подлубати — аю, аєш, док., розм. 1) Док. до длубати 1). Подлубати долівку. 2) Длубати, колупати якийсь час. •• В голові/ подлу/бати жарт. розміркувати, обдумати … Український тлумачний словник
Долубати — а/ю, а/єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що длубати … Український тлумачний словник
Довбати — I = довбти (ударяючи твердим предметом, порушувати цілісність чогось), роздовбувати, роздовбати, длубати; продовбувати, продовбати, продовбти (отвір, дірку); видовбувати, видовбати (заглибину, ямку) II ▶ див. дзьобати, колупати, критикувати … Словник синонімів української мови
Видлубати — дієслово доконаного виду розм … Орфографічний словник української мови
Цікаво
Джерело
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 393.
