Пуга

ПУ́ГА, и, жін. Прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; батіг. Милого друга мила й пуга (Номис, 1864, № 9158); Ти змалку так любив мене, як пугу пес (Євген Гребінка, I, 1957, 63); Грицько нову мазницю почепив, пугу сплів з новим ремінцем, пужално з береста вирізав (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 137); Чути було, як гукали і ляскали пугою пастухи (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 13); — Одне пора тобі, Дмитре, зрозуміти, що пугою обуха не пересічеш! (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 44); * У порівняннях. Те «бий» опекло тіло, як пуга, підняло ноги і погнало без тями вперед (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 87).