Келієчка

Ке́лієчка и ке́лійка, -ки, ж. Ум. отъ ке́лія.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КЕ́ЛІЯ, ї, жін. Житло ченця або черниці (окрема кімната в монастирі або будиночок). Іде чернець у келію Меж стіни німії Та згадує літа свої, Літа молодії (Тарас Шевченко, II, 1963, 55); Вона не забула своєї келії, тісної та тихої, як домовина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 119); Софія звеліла їм [монашкам] розходитися по келіях і ніде на подвір'ї не стояти (Іван Микитенко, II, 1957, 270); // перен., жарт. Невелика кімната самітної людини. — Тепер, мабуть, буде кому подарувати букет, — сказав Чепель.. — А то лежать осінні листочки в капітанській келії без діла (Олесь Донченко, VI, 1957, 511). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 139. Ке́лія — спеціальна кімната, чи будинок, в якому мешкають ченці в монастирі.

У разі браку приміщення у загальному монастирському будинку дозволяється кожному ченцю будувати в монастирі особливу для себе келію на власні кошти, згідно з існуючими правилами. У Давній Русі, коли монастирі відвідувало багато людей заможних верств суспільства, цей дозвіл широко практикувався.

З часу Петра І, коли увійшло у звичай насильницьке постриження у чернецтво жінок чоловіками, у жіночі монастирях було багато окремих келій черниць. У тому й іншому випадку дозволялося успадкування цих келій за заповітом родичами чернецтва з мирян, причому іноді вони ними продавалися знову вступникам в монастирі заможним особам, іноді дарувались монастирю.