Хлоп’я
Хлоп’я, -яти, с. Маленькій мальчикъ; мн.: ребята. Се й мале хлоп’я знає. МВ. І. 107. Тепер, от як там п’ять або шість год хлоп’яті, вже воно й у штанцях. Рудч. Ск. А нуте, хлоп’ята, на байдаки! Море грає, ходім погуляти. Шевч. 49. Ум. Хлоп’ятко, хлоп’яточко. Пасе ягнята мале хлоп’яточко в стерні. Шевч. 553.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Зменш.-пестл. до хлопець. Розмова невеличких хлоп'ят зразу всіх дорослих розбудила (Панас Мирний, IV, 1955, 244); Востаннє спочили сини, а вона пильнує, а вона пильнує цілу ніч над ними.. Скільки-то часу мине, поки вона знов побачить любих хлоп'ят, та чи ще коли побачить! (Марко Вовчок, I, 1955, 34); — Кличте сюди ваших товаришів. Чудесні, талановиті хлоп'ята (Олександр Довженко, I, 1958, 477).
2. перев. мн., розм. Уживається для назви чоловіків (перев. при звертанні). В Переп'яті гайдамаки Нишком ночували. До схід сонця у Фастові Хлоп'ята гуляли (Тарас Шевченко, II, 1953, 125); — Хлоп'ята! — звернувся Бульба до козаків. — А ну, заманіть його до лісу! (Олександр Довженко, I, 1958, 263).
