Хода

−І. Хо́да, -ди, ж. Въ загадкѣ: свинья. Виса ( = яблуко) висить, хода ходить, виса впала, хода ззіла. Ном. стр. 294, № 120.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХОДА́, и, жін. 1. Процес ходіння; ходьба. Тодозя тихою ходою прямувала шляхом до Києва (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 206); Він ішов тепер прудко, сильно вимахуючи ціпком, мов усю силу свою молодечу вкладав і в ту ходу, і в рухи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); Йдучи по піску поруч воза, Юхим упрівав і від ходи, і від думок (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 13); Залишивши матір, пішов [Артем], навмисне не поспішаючи, щоб у розміреній ході вгамувати своє хвилювання (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 271); Від швидкої ходи випирало дух, піт заливав очі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 316); // Звуки, утворювані при ходінні. [Річард (прислухається, як тихшає хода Джонатана надворі, далі сідає в кінці стола):] Який я одинокий, боже правий! (Леся Українка, III, 1952, 110); Самотньо й лунко одгукується в німих стінах моя помірна хода (Степан Васильченко, II, 1959, 74); Під вікнами почулась хода по рипучому снігу і голоси (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 455); // У сполученні з іменниками, які означають час, уживається як міра відстані. До гаю хоч близенько видати, та далеко стрибати: розсудливій людині на добру годину ходи (Марко Вовчок, I, 1955, 203); Махтей Нагірний живе від мене на годину ходи (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 304); Мені сказали, що за день ходи я дістанусь до Маніли (Юрій Яновський, II, 1958, 82); // Спосіб ходу, бігу коня. Пани й батюшки оглядають ходу [коней] і між собою нишком перемовляються або крадькома переморгуються (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 357); // Швидкість руху, переміщення кого-, чого-небудь. Набавляючи ходи, загримить [паровоз] під гору (Василь Еллан, II, 1958, 10). ♦ Збитися з ходи — спіткнутися. Збився [Тритузний] з ходи.. і вже побачили його на чотирьох, вже знаменитий картуз покотився геть (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 122); На ході, розм. — те саме, що На ходу (див. хід). Десяцький був тверезіший за голову і придержував його на ході під руку (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 357); Семен покірно пішов за товаришем, ридаючи та хитаючись на ході (Леся Українка, III, 1952, 568); На ході часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 193); Ззаду й Матюха ще підбіг і на ході чоботом ударив — аж хлопець як не впав (Андрій Головко, II, 1957, 145); Піти (вийти і т. ін.) скорою ходою див. скорий; Прискорювати (прискорити) ходу; Наддавати (наддати, придавати, придати і т. ін.) ходи — починати йти, їхати швидше. [Паріс:] Я хутко повернуся... (Дедалі все прискорює ходу і хутко зникає в брамі царського двору) (Леся Українка, II, 1951, 318); Мисливець прискорив ходу (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 225); Гнідко наддав ходи (Панас Мирний, IV, 1955, 312); Дід промовив «гай-гай» і придав ходи (Марко Вовчок, I, 1955, 343); Микита набавив ходи (Любов Яновська, I, 1959, 318); Притишувати (притишити, стишувати, стишити і т. ін.) ходу — те саме, що Уповільнювати (уповільнити) ходу (див. уповільнювати). Він притишив ходу, та за чверть години був уже в центрі села (Іван Багмут, Опов., 1959, 17); — Доброго здоров'я, Грицю. На музики, либонь, тнеш? — Аякже! — Гриць стишує ходу, приноровлюючись до її кроків (Михайло Стельмах, II, 1962, 414); Укорочувати (укоротити) ходи див. укорочувати; Уповільнювати (уповільнити) ходу див. уповільнювати.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

2. Манера ходити, ступати. Добре, ..що шовкові брови удались, хода павина да вид королівський,— дак і козака доскочила (Барв., Опов.., 1902, 121); Цілу ніч Якова не було, .. нема його, не чутно його важкої ходи (Мирний, І, 1954, 223); Молодиця прегарна, років їй, певно, сорок, хода спокійна і навіть велична (Ю. Янов., І, 1954, 62); Серед інших бійців їх [розвідників] одразу можна було впізнати і по впевнено-розвалькуватій ході, і по мові, і по рухах, в яких було щось солдатсько-аристократичне (Гончар, III, 1959, 18); Незабаром в передпокій увійшла рішучою ходою немолода лікарка (Стельмах, II, 1962, 252); Дробот ішов і крадькома позирав на Наталку. Яка в неї легка хода! (Жур., Нам тоді.., 1968, 197); Ідуть поважною ходою корови з поля чередою (Сос., II, 1958, 434); // Спосіб переміщення транспорту, машин тощо. Задивившись на рівну ходу потужного трактора «ХТЗ-НАТІ», Матеїк зупинив коней і, мов зачарований, стояв не рухаючись (Мур., Бук. повість, 1959, 299); Кричать гудки, мов сурми бою, і трактор владною ходою у полі чорну ріже путь (Сос., І, 1957, 156).

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Щавидуб, -ба, м. Имя сказочнаго героя, который, благодаря своей силѣ, могъ сламывать дубы. Чуб. II. 229.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

хода -и́, ж. 1) Процес ходіння; ходьба. || Звуки, утворювані під час ходіння. || У сполученні з іменниками, які означають час, уживається як міра відстані. || Спосіб ходу, бігу коня. || Швидкість руху, переміщення кого-, чого-небудь. Прискорювати ходу. •• Зби́тися з ходи́ — спіткнутися.

2) Манера ходити, ступати. || Спосіб переміщення транспорту, машин тощо. 3) у знач. присл. ходо́ю, розм. Повільно, тихо. 4) чого, чия, перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес. || Успіхи, досягнення в процесі розвитку чого-небудь. || Поширення, розповсюдження (ідей, течій тощо). || Проходження або здійснення чого-небудь. || у що. Наближення, прагнення до чого-небудь. 5) діал. Марш.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Ілюстрації