Ранити
Ранити, -ню, -ниш, гл. Ранить. Словами ранять як стрілами. К. Псал. 142. 1. Заподіювати, робити кому-небудь рану, рани (у 1 знач.). Плачем великим ридали невільниці чорні, Шати свої роздираючи, ранячи тіло до крові, Густо червонії краплі падали в жовтую воду (Леся Українка, I, 1951, 424); Спритним ударом у праве плече Одіссей його ранив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); // безос. Раптом ранило їй руку… Пересилюючи муку, крикнула [Люба Земська]: — Не відступать! (Павло Тичина, II, 1957, 100); * Образно. А сірий дощ холодними голками Нам ранив лиця, по бурках стікав, І дихав холодом осіннім понад нами, І в очереті плакав і шептав (Максим Рильський, I, 1960, 151); // перен. Пошкоджувати (перев. рослини). Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 14). 2. перен. Завдавати душевного болю, моральних страждань, примушувати переживати, хвилюватися. Він любив її щиро, і кожда звістка про неї, зла чи добра, ранила його душу (Іван Франко, VII, 1951, 14); Все своє життя був він [І. В. Мічурін] майже байдужий до визнання. Але невдачі, нерозуміння, невизнання й заперечення завжди жорстоко ранили й гнітили його (Олександр Довженко, I, 1958, 498).
Зміст
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
РАНИТИ ра́нити ду́шу (се́рце) кому, чию (чиє) і без додатка. Завдавати кому-небудь душевного болю, страждань. Він любив її щиро, і кажда (кожна) звістка про неї, зла чи добра, ранила його душу (І. Франко); Ті суди-пересуди, ясна річ, долинали й до слуху Івана і гострими скалками болісно ранили йому душу (І. Головченко та О. Мусієнко); Раїса чула в серці гостру й холодну крицю. Та криця різала її, ранила серце, доводила до розпуки (М. Коцюбинський).
Джерела.
