Хавтур

Словник Грінченка

Хавтур, -ра, м. 1) Взятка. 2) Поборы натурой, собираемые духовенствомъ. Школярі з дяком співали псальми за хавтури. Мкр. Н. 34. Также: остатки поминальнаго обѣда, забираемые духовенствомъ и нищими, а иногда въ шутку и самый номинальный обѣдъ. (Козелец. у.); отсюда (шуточно?): Хавтури́ справляти. Давать номинальный обѣдъ по умершемъ. Борз. у.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник ( 1970-1980)

ХАВТУ́Р, а, чол., ХАВТУ́РА, и, жін., заст. 1. Побори натурою, які брало духівництво. Максим таки як письменний, Було, помагає І на клиросі дякові.. Й хавтури З школярами носить (Тарас Шевченко, II, 1953, 55); Школярі з дяком співали псалми за хавтури (Українські поети-романтики.., 1968, 566); // Милостиня, подаяння.

2. Хабар.

Ілюстрації